«Експрес» та «ЗІК»: львівський медіа-рекет?!
февраля 23, 2012
На Львівщині передвиборчі медіа-маневри мають особливу гостроту. Грошовитого «мажоритарника» грамотно тиснуть зібраним компроматом так, що йому дешевше відкупитися, ніж доводити в суді, що він не верблюд.
Кілька видань виробили свою формулу щастя, котра у західному суспільстві отримала б назву «медіа-рекет».
Для початку обирається місцевий «грошовий мішечок» – це зазвичай людина, яка має безпосередню причетність, або до державної служби, або грошових потоків, бюджетних чи пов’язаних з державними контрактами. Паралельно починає формуватися база даних – на нерухомість, котрою володіє „піддослідний”, рухоме майно, на бізнес дітей, нерухомість із рухомістю тестя, тещі, свекрухи, свекра. Потім підготовлений матеріал пропонують зупинити за непогану суму. І що найсмішніше – жертви піддаються. На підтвердження цієї схеми пропонується деяка інформація із інтернету:
«З оперативних джерел з’явилася інформація про справу, що перевіряється в одному з райвідділів УМВС у Львівській області на предмет пограбування помешкань заможних громадян, котрі свого часу потрапляли під мікроскоп однієї зі скандальних програм львівського телеканалу «ЗІК», котрий поширював в ефірі власну оперативну інформацію про статки небезбідних львівян. В інформації фігурують грузинські квартирні злодії, котрі внаслідок реформ президента Саакашвілі успішно адаптувалися в Україні.
Паралельно зявились свідчення про суми, котрі також вимагалися нібито представниками цього телеканалу від потенційних героїв програми в обмін на нерозголошення оперативної інформації. Мова йде про сотні тисяч доларів, так представникові ректора одного з львівських вузів була запропонована до сплати сума в 250 тисяч доларів в обмін на уникнення можливості стати героєм нібито журналістського розслідування».
З наближенням виборчої кампанії медіа-рекет на Львівщині набирає неабияких обертів. Навіть проглядається корпоративна синхронність тих чи інших видань – медіа-група «ЗІК» за котрою проглядається тінь місцевого олігарха Петра Димінського діє майже в унісон з медіа-групою «Експрес».
Хитросплетена схема із кола фізичних та юридичних осіб виводить на висновок, що «Експрес» є лише афільованою структурою від поліграфкомбінату, власником якого є той самий Ігор Починок, що і редагує «Експрес». Всі свої війни з як держорганами, так і з партнерами по бізнесу він звик подавати не інакше як боротьбу за свободу слова. Львівські суди прекрасно знають, що таке судитися з Починком. Але хто такий Ігор Починок ще не надто поінформовані деякі шановані люди на Львівщині, підписами котрих під відозвою про черговий захист присвоєного майна вкотре він підкріпився. Ось як описує ситуацію журналіст Остап Семків: „Нагадаємо, нещодавно громадськість дізналася, що «ображають» львівську газету «Експрес», мовляв влада не неї тисне, тягає по судах, погрожує ітд, заради того, аби вона перестала критикувати ту саму владу. Експресівський редактор Ігор Починок написав обуреного відкритого листа, навіть свою першу шпальту «Експрес» видав порожньою. Громада не здивувалась, зрештою, будь-яку владу, тим більше «нову» на Львівщині не люблять. І все б може зійшло з рук, якби паралельно не з’ясувалось, що утиски насправді пов’язані не з «донецькою владою», а з фінансовими розборками навколо грошей найбагатшої газети Львова – «Експресу». Зрештою, піар-хід блискучий, адже людям значно простіше вловити, що газетярів ображають, ніж вникати у тонкощі фінансових розкладів, через які колишній співвласник компанії, що видавала «Експрес» Микола Зинич і подався до суду. Як він твердить, судиться з «Експресом» через те, що він «випав» зі складу власників, по реорганізації товариства, що зараз є видавцем газети. У справі фігурують: ТОВ «Видавнича група «Супердрук», правонаступник екс-видавця газети «Експрес» ТОВ «Видавнича група «Експрес», нинішній видавець газети «Експрес» – ТОВ «Експрес медіа груп», засновники ТОВ «Видавнича група «Супердрук» та ТОВ «Правобережна інформаційна компанія». Чи не так, непросто розібратися, повторимося, значно простіше зрозуміти – «пресу мочать».
Працювати на посаді заступника директора з виробництва у ТОВ «Видавнича група «Експрес» Зинич прийшов аж… 13 років тому. Як зазначає він сам «учасники товариства прийняли рішення про продаж мені частки. Я придбав частку розміром 22,85% у 2001 році за ту ціну, яка була визначена в статуті. На той час частка статутного фонду складала 10 тис. грн., наскільки я пам’ятаю». Підприємство розвивалося, статутний фонд зростав, і десяток тисяч гривень перетворився на грубі гроші. «За період восьми років я отримав більше 1,5 млн грн доходу, з них сплачені податки», – сказав Зинич, уточнивши, що розмір його частки становить 2 млн 376 тис. 400 грн. На початку 2009 року Зинич вирішив продати свою «долю», й отримавши негативну відповідь пішов по судах. У будь-якому разі справа каламутна і розібратися у ній можуть хіба зацікавлені сторони. Встановити, чи правда по стороні Ігоря Починка чи Миколи Зинича може тільки суд. Судді лізти у скандальну справу також не рвуться, подаючи на самовідвід, бо ж побоюються за репутацію, котру можуть «зажовтити».
Можна запитати, а до чого ж тут нинішній губернатор Львівщини Михайло Костюк, котрий лише три місяці як урядує в області, до того утиски свободи слова!? А ні до чого. Можливо й міг би Костюк лізти у судову тяганину, але певно не схотів.
Як би там не було, скандал розігрався не на жарт. І все б нічого, якби не чергові «підписні листи», цього разу втемну використали немолодих героїв України – Возницького, Хмару та Шухевича. Вони вступилися за справді шляхетну справу – стали на захист свободи слова. І підписуючи листа, без сумніву були переконані, влада намагається «позбавити голосу правди не лише журналістів, але і весь народ України! Всіма засобами зупинити розгул антиукраїнських сил і наших доморощених запроданців і лихварів!».
Зрештою, не наша справа коментувати ці слова, якби не закрався сумнів у тому, що Герої України справді поінформовані у тонкощах бухгалтерії та стосунків між міноритарними акціонерами. Адже ставши на захист святої справи захисту України, котрій віддали чимало років життя, вони опинилися в полоні досі не з’ясованої ситуації.
Якщо ж дійсно перейматися станом свободи слова, то кому-кому, а не «Експресу» з «ЗІКом» перейматися цією проблемою, адже обирають вони свої мішені далеко не завжди з прозорих міркувань.
Що ж до реального стану речей зі свободою львівського слова, то ні сам губернатор, ні його зами у особистому пресингу на ЗМІ досі помічені не були. Єдина варта уваги історія, що пролунала на всю Україну була пов’язана з віршем Юрія Винничука «Убий п….аса!».
Але відмова національної київської комісії щодо відсутності предмету для розгляду швидко розслабила ситуацію.
Тому крик про утиски свободи слова збоку виглядають скоріше як крик самого злодія: – «Лови злодія!»
На нещодавно проведеному у «Львівському медіа-клубі» круглому столі з приводу стану свободи слова навіть представники силовиків чітко наголосили на відсутності будь-яких відкритих справ проти місцевих ЗМІ.
Постійними атаками на голову обласної адміністрації Михайла Костюка неформальний медіа-консорціум пробує досягти кількох цілей. Так, наприклад, відомо, що Михайло Костюк – людина з характером, роки співпраці з Георгієм Кирпою були для нього школою системного менеджменту, тому він не дозволить поводитися з собою наприклад, тому ж Петрові Димінському, як з підлеглим.
Подейкують, що досі на Львівщині без Димінського не приймали будь-якого серйозного рішення. Тепер ситуація випадає з рук, тим більше що в рік виборів починається нова боротьба за впливи на потенційних депутатів, і медіа тут далеко не останній ресурс. Якщо для «Експресу» показна війна з головою ОДА це лише шанс відхопити левову частку медіа-бюджетів опозиціонерів усіх мастей, то для «ЗІК» у – ставки більші ніж життя. «ЗІК» правдами і неправдами проник у прайм-тайм обласної телекомпанії і фактично розуміє, що його безхмарне життя може скоро скінчитись, тому й тисне на голову ОДА, дивакуватими ультимативними призначеннями побачень в певний час на ефірі однієї з програм.
По суті, «Експрес» та «ЗІК» у Львові розіграли сценарій – «ми та інші», і на тлі виважених видань, згадати хоча б «тимошенківський» «Високий замок», «Львівську пошту» та «Львівську газету», своїм доволі істеричним стилем формують окремий виборчий продукт – війну всіх проти всіх. В результаті такої кампанії виявиться, що львів’яни оберуть партійних егоїстів, а не лобістів місцевої громади.
Для певних політичних сил в Україні дуже вигідно, щоб Львівщина виглядала таким собі заповідником неадекватності, і на цьому шляху стримуючі фактори видаються недоречними. Комусь дуже потрібен образ Львівщини доведений до ідіотизму, як свого часу образ Донеччини. Але тоді Львів може забути про почесне звання західних воріт України, отримавши гучну назву – щурячий лаз.
Михайло Ільницький для Національного бюро розслідувань України
