Казус Кучми: політтехнологічна мапа
апреля 5, 2011
5 квітня Віктор Янукович відвідує місто Павлоград, аби взяти участь у відкритті об’єкту з вивільнення твердого ракетного палива на місцевому хімічному заводі. Ракети, що утилізуватимуться на заводі, – то колишні носії загрози західному ліберальному світові, ті самі балістичні РС-22, що вироблялися на Південмаші.
Януковича буде супроводжувати колишній директор дніпропетровського гіганта, згодом президент, а нині підслідний Леонід Кучма. Офіційно.
Фактично, аби показати – кримінально-політична п’єса, що пишеться сценаристами з Банкової й ставиться режисерами з Різницької, має закінчитися гепіендом. Щонайменше для них – Кучми і Януковича.
Але чи є так насправді?
Янукович-2015
Уже ні в кого не викликає сумнівів, що влада, “розкручуючи” тему обвинувачення Кучми в справі про вбивство Георгія Гонгадзе, проводить чергову піар-операцію.
Групу “творчих” співробітників очолює Ринат Кузьмін, який відомий своїм поважним ставленням до можливостей засобів масової інформації. У Києві, мабуть, не залишилося керівника ЗМІ, з яким, за роки перебування в Генпрокуратурі, пан Кузьмін особисто не зустрічався.
Чому саме зараз? І чому цю справу не було сховано в “довгу шухляду”?
Усі версії, що за останній час оприлюднювалися ЗМІ та представниками експертної спільноти, мають об’єктивну складову.
Так, пан Янукович готує собі другий термін. Але чому так складно?
Чому б просто не почати виконувати обіцянки, що були дані підчас виборів та першого року перебування на посаді? Чому б просто не почати говорити правду? Чому чесно не розслідувати справу про вбивство Гонгадзе?
Скидається на те, що владна команда охоплена комплексом Майдану та комплексом правління “помаранчевої” команди.
Знешкодити ці психологічні аномалії, порушивши кримінальні справи та запроторивши до в’язниці більшість тих, з ким Майдан і “помаранчева” команда асоціюються, не вдалося. Більше того, на тлі нових “майданів” їхній вплив трохи посилився – і, як наслідок, психологічні хвороби поглибилися. Потрібне було оперативне політтехнологічне втручання.
І воно не залишило на себе чекати.
У цьому зв’язку не важко зрозуміти: усі політичні технології, що їх реалізують на підтримку Януковича, ґрунтуються на тому, що очікування суспільства, які покладаються на опозицію, знаходяться в моральній та юридичній площині. Виходячи із цієї гіпотези, ключ від абсолютної влади можна здобути, зламавши ці очікування, поставивши суспільству інформаційний імплантат із подвійною дозою неправди у вигляді анестезії.
І ми можемо бачити розкручування технології “друга громадськості“: у вигляді рекрутування до “влади” журналістів, громадських активістів, членів Венеціанської комісії, ініціювання “прогресивних” інформаційних та антикорупційних законів, “повернення обличчям” до західного світу.
Але, хиби та імітації в цих “кроках” доволі часто лежать на поверхні. І російських політтехнологів, піарників та псевдожурналістів на президентській службі це не бентежить.
Бо ці шувалови, грановські, кулікови, сєргєйцеви та менш знані російські “світила” теж хворі на Майдан. То також їхній особистий комплекс. І через це їм легше порозумітися з Януковичем.
Вони мають надію, що суспільство “купиться” на таку “правду” про Гонгадзе, Кучму та події, що супроводжували їхнє життя наприкінці 90-х – початку 2000-х.
А далі…
Далі, у разі реалізації подібного сценарію, за думкою його авторів, під опозицією, діючою і ймовірною, “валиться” ідеологічно-пропагандистський ґрунт, створюються штучні конфлікти з використанням “своїх” радикальних націоналістів.
І тоді “вічні теми” корупції у владі та погіршення добробуту народу можна буде “розмити” між новими контрольованими Банковою опозиційними силами. А нові правила обрання парламенту за мажоритарно-пропорційним принципом зроблять з Януковича – Кучму 90-х. Справжнього надгравця.
І дуже надовго.
Кучма – Янукович
Але, якщо б усе було так просто, було б не цікаво. Театр має викликати подив і бажання дивитися ще.
Леонідові Кучмі, після того як суд визнав убивство Гонгадзе “не замовним”, фактично, нічого не загрожує. За цією справою.
Бо невідомо, які саме записи з його кабінету визнані експертизою справжніми.
Яка кількість цих записів.
Невідомо, які плани в сценаристів та режисерів щодо використання Володимира Литвина, Євгена Марчука, Віктора Медведчука, інших, на разі невідомих осіб.
Зважаючи на це, тактика захисту Кучми буде ґрунтуватися на визнанні всіх “плівок” підробкою. Аби завадити цьому, на сцені активно світиться Микола Мельниченко, намагаючись видати себе за виконавця “головної ролі”. Але, насправді, його роль полягає в реалізації технології карнавалізації даного кримінального процесу, його морального та соціального знецінення.
Таке знецінення є корисним для всього кола “обвинувачених” – і для Кучми, і для Януковича, і для інших дійових осіб.
Ще один доказ – інформування про поїздку Кучми за межі Києва. Згадаємо хоча б, якою кров’ю подібна поїздка далася підслідній Тимошенко.
Натомість, у ситуації Кучми важливо, хто саме керує цим “карнавалом”.
Бо плівки Мельниченка роблять його підвішеним, роблять його об’єктом “для багаторазового використання”. А Кучма не з тих, хто вірить казкам, що “все буде добре”.
Тому він готує “карнавал” у відповідь. І спеціалісти з його організації в нього не гірші – Алан Дершовіц, прямі трансляції судових процесів за участю якого давали найвищі рейтинги телеканалам США. І, за результатами такого карнавалу, П’єро (Кучма) може перемогти Арлекіна (Януковича).
А це відкриває шлях у “надгравці” іншій людині – Сергію Льовочкіну.
За результатами справи Кучми є одна постать, яка не може програти. Бо вона курує політтехнологів, залучає журналістів, громадських активістів, робить з Януковича “друга громадськості”, уважно слідкує, щоб “карнавал продовжувався”, і навіть забезпечує йому побут та спокійну старість., а головне – забезпечує собі майбутнє.
Це – голова президентської адміністрації Сергій Льовочкін.
Незалежно від підсумків справи про вбивство Гонгадзе та участі в ній Леоніда Кучми, напевно, говорити про “повну” перемогу Януковича буде не можна. Ба більш, у разі поганої режисури, режим взагалі опиниться на краю прірви.
З усіма наслідками.
У зв’язку із чим у надрах АП визріває ідея створення напівопозиційної політичної сили з ліволіберальними гаслами. І жертва-П’єро є непоганою кандидатурою, що може її очолити, або бодай виступити “духовним” лідером.
Автори ідеї виходять із того, що в разі колапсу режиму, чи його активного хитання, кількість людей, що не ймуть віри діючій опозиції, не стане меншим. І на Заході, і на Сході. Їм буде потрібна сила, що об’єднує незалежно від мови та переконань.
І такою людиною, тим більше в разі його “відбілювання” від “плівок”, може стати пан Кучма.
Його імідж і зараз уже приваблює багатьох на Сході, та, потенційно, багатьох у Центрі й на Сході.
Кучма вже не виглядає “вбивцею” та “крадієм”. Він – щасливе стабільне минуле для людей із короткою пам’яттю. Навіть нехай це радянське минуле. Але воно – “своє”, українське, незалежне, без особливих потрясінь.
Для 35-45-річних, “не з Донбасу”, що оточують Януковича, а реально підпорядковуються Льовочкіну, Кучма – то єдиний видимий ліфт нагору, у разі колапсу.
Для Льовочкіна він таким колись став.
І сьогоднішній очільник АП, як будь-який професійний чиновник, хоче діяти на старий, перевірений спосіб.
Хоча, можливо, усі вони помиляються?.. Продовжуємо споглядати п’єсу.
Іван Красіков, Незалежна асоціація журналістів, спеціально для УП
