Віктор Лозінський, його кримінальна команда та статки
декабря 14, 2009
Залишився поза увагою великий талант Лозинського відкривати потрібні двері для вирішення своїх питань, прибирати все до своїх рук та організовувати злочинні схеми.
Ми вже чимало начиталися про екс-народного депутата В. Лозинського, який разом із прокурором Голованівського району О. Горбенком та начальником райвідділу міліції М. Ковальським убив селянина із села Грушки В. Олійника. Однак, про нього самого та про його команду відомо дуже мало. А тим часом не зашкодило б знати, бо невідомо де знову рвоне. Адже його коришки та віддані слуги на волі, і зважаючи на те, що їхній патрон теж на волі і що його шефиня має всі шанси стати президентом України, не втрачають надій повернути свій вплив, а точніше повний контроль в щонайменше одному взятому районі.
Залишився поза увагою і великий талант Лозинського відкривати потрібні двері для вирішення своїх питань, прибирати все до своїх рук та організовувати злочинні схеми. А на цьому теж варто зупинитися дещо детальніше, бо ці схеми залишилися не зруйнованими.
З публікації на «Українській правді» колишнього голови РДА Піддубного довідуємося, що його було звільнено з посади тільки тому, що він почав протистояти Лозинському. Це справді так, але мало хто знає, що так само пішов з посади й інший голова РДА Кучер, який спробував вирватися з-під його впливу. А це було ще за іншого президента. Тобто Лозинський знаходив важелі на вирішення кадрових питань і при Ющенку, і при Кучмі. Знайде він їх і при будь-кому іншому. Щоправда, Кучер при Кучмі протримався довше, бо попередній президент не так просто прощався із своїми кадрами – спочатку надсилалися комісії, перевірки і лише якщо підтвердиться факт недоліків, виходив Указ про звільнення (хоча частіше переводили на іншу роботу). При Ющенку досить було відповідного подання від губернатора чи виконуючого обов’язки і людину просто викидали на вулицю. Піддубний був звільнений після першої подачі «без суда і слідства», як кажуть в народі.
Між Кучером і Піддубним кілька місяців головою РДА був Сашко Чудний. Цей стовідсотково задовольняв Лозинського, він навіть замість Сашка, в його присутності і в його кабінеті роздавав керівникам агрофірм наряди. Причому, як правило, приходив на РДА в лаптях на босу ногу, в спортивному костюмі або куфайці. Міг навіть на стіл голови РДА по-американськи закинути ноги в присутності поважної аудиторії. Сашко за це мав честь столуватися у бару самого пана та під його прикриттям жити на широку ногу.
Вибори Президента Ющенка дещо поламали плани Лозинському – Сашка прибрали, а замість нього прийшов керівник окружного штабу виборчого блоку Ющенка Сергій Піддубний. Щоправда Сашка після цього той же Лозинський влаштував ще на краще місце – він став начальником обласного управління юстиції. Керує ним досі. Не виключено і досі узгоджує свої рішення з патроном, за допомогою якого і посів тепле місце.
Отак із Чудного і почнемо розглядати команду Лозинського. Хоча говорити про нього немає що – він не залишив про себе в районі хоч якоїсь доброї думки. Людина не самостійна і звісно нічого не могла зробити без Лозинського, а той якщо щось і робив для району то лише з розрахунком, наприклад, дати гривню, але відмити десять доларів.
Лозинський сильно зміцнів в районі саме при Кучері. А на час коли Піддубний і голова райсуду Конякін оголосили йому війну, він мав потужну опору ще й в Києві (в особі самих Медведчука, Януковича і вже підбирав ключики до Тимошенко). В районі йому безропотно підкорялися всі керівники місцевих господарських та владних структур. Хто не підкорявся, пан вмів підібрати і до них ключики або сам, або насилав «братків».
З Піддубним та Конякіним, розповідають, розправився таким чином – першому була організована недовіра на сесії районної ради, другому – необхідні фальсифікації та подання на вищестоящі проплачені ним суди.
Піддубного звільнили і здали на розправу Лозинському. Той добряче потягав його по судах і позбавив будь-якої можливості влаштуватися на роботу у власному районі, де він виріс і для якого зробив багато добрих справ. Конякіна було звільнено з посади голови суду і Лозинський теж добре посмикав його по судах та помучив різноманітними перевірками з Верховного суду. Це йому досить легко вдавалося, адже очільник цього суду його колега по БЮТ В. Онопенко не раз бував на полюванні в мисливських угіддях Лозинського і отже мали потрібний контакт. Вже діло було доведено до розгляду питання про звільнення С. Конякіна взагалі із судової системи у Верховній Раді, але вбивство Лозинським В. Олійника, а потім втеча від слідства загальмувало процес. Що не кажіть, а Бог є.
Проте головне Лозинський добився – на місце голови райсуду прийшла Ольга Бутенко, для якої пан ще й купив в Голованівську хату. Отже ця пані служила (і мусить служити надалі) йому беззастережно, щоправда дуже хитро – необхідні рішення виносилися руками суддів Гута та Рудь, які теж підозріло швидко стали суддями і отже мусили відпрацьовувати таку «довіру». Бутенко – це третя після Ковальського та Горбенка членкиня команди Лозинського.
Далі про інших. Почнемо з того, хто в принципі підказав ідею цієї статті. А саме із головлікаря Голованівської райлікарні Стоянова, про якого нещодавно Народна правда писала, як він прислуговував убивці та його подільникам прокурору району Горбенку, начальнику райвідділу міліції району Ковальському.
Справді Сергій Миколайович ще той фрукт у лихварських справах – йому завжди все сходить з рук – липові довідки, робота по сумісництву тоді, коли мусить бути на головній роботі. І не за якісь особливі фахові чи організаційні таланти він став головним лікарем ЦРЛ, а завдяки вагомому слову Лозинського. А прикарманення 1600 марлевих масок то скоріше справа його старшої медсестри Л. Говорун, ще одної подружки Лозинського. По суті саме ця жіночка – вона також голова профкому лікарні – тримає всі віжки в лікарні. Нічого тут без неї не робиться – ні санітарку ні медсестру не приймуть на роботу. Всі знають скільки за це треба заплатити, скільки і чого занести, щоб утриматися на роботі. Всім рідним (і собі в тому числі) Людмила Іванівна поробила групи інвалідності і незважаючи на те, що має вже пенсію, зарплату, 2-гу групу інвалідності і що приторговує посадами в державній структурі, вона ще й на робочому місці торгує парфумерією – це в неї такий бізнес. І ніхто їй нічого не скаже – бо у неї високий покровитель.
Все «схвачено» в Лозинського у кожній структурі. Райраду очолює такий собі Аркадій Ткачук – дуже обмежена людина. Тримається він на посаді тільки й тому, що догоджає Лозинському як може. Сказав пан, треба заступником голови райради взяти чоловіка його редакційної шлюхи і він бере. Сказав взяти керівником апарату Юрка Кадієвського, який шпигував у блоці Ющенка на виборах президента і він взяв. Наказав встановити зарплату його шістці Ліонову на посаді голови ради ветеранів в такій же сумі як у голови райради і він встановив…
Особисто сам пан Лозинський формував бютівські і регіоналівські списки депутатів до райради і, отримавши таким чином більшість, проводить будь-які рішення. Розповідають, що сам підставив Ткачука в якійсь справі, а потім змусив написати його заяву на звільнення з посади голови, але без вказання дати. Якщо раптом колись не послухається, він сам поставить дату і організує сесію по його звільненню. За цим традиційно (і це добре знає Ткачук) на нього чекають кримінальні справи, які Лозинський із своєю юркомпанією майстер фабрикувати.
Далі йде Надія Чушкіна, редактор районної газети. Це досить вольова і цілеспрямована жінка. Вона перейняла «найкращі» якості свого діда поліцая, який ревно служив під час війни німцям. Дуже любить гроші, владу і готова заради них на все. Разом з Лозінським вона пройшла великий шлях – спочатку від члена команди Януковича, а потім – Тимошенко. Це вона після вчинення Лозинським злочину організовувала поїздки на його захист до Києва (кажуть за це кожний делегат отримав по тисячу гривень) і мітинг-протест у Голованівську проти тих, хто нібито його оббріхує і навішує йому злочин, який він насправді не здійснював (тут такса приїжджим була меншою – 100 грн.)
Чому вона так ревно служить Лозинському є дві версії. Перша: нібито, за вірну службу (перш за все, що у райгазеті старанно поливала брудом Кучера, Піддубного і Конякіна) він їй подарував приміщення райдрукарні і редакції, яке було незаконно вилучено ним, Чудним і Ткачуком з комунальної власності. І тепер вона із шкури лізе за нього. Другу версію чула від людини, яка була вхожа в коло Лозинського: нібито Чушкіна за добрий гонорар задовольнила сексуальні похоті Лозинського якимсь неприроднім чином, а він це записав на відеоплівку і тепер, щоб він її ніде не засвітив, не передав чоловікові, вона виконує все що пан не накаже.
Нинішній виконуючий обов’язки голови РДА М. Животовський потрапив на посаду, нібито, завдяки виконуючому обов’язки губернатора Ревенка, до якого Лозинський також має підхід за допомогою свого гаманця. З Животовським їх єднає спільний дерибан лісу. Будучи директором Голованівського лісгоспу Животовський надав великі площі лісу в оренду другові. І той що хотів те й робив з ними. Потім Лозинський врятував від кримінальної справи Животовського за розкрадання лісу та майна і звісно тепер він перед ним у великому боргу. Втім про цього члена команди вже багато писалося, тому перейдемо до ще одного міліціонера, на яких так любить опиратися в своїй діяльності Лозинський (колишні начальники райвідділу Яровий, Ковальський, заступники Кешман, Андрєєв).
На Василя Кешмана, який вийшов на пенсію з міліцейської служби, Лозинський покладав особливі надії – він зробив його своїм депутатським помічником і мав зробити з нього щей суддю. Він вже був у списках резервістів на суддівську мантію і мав зайняти місце Конякіна, чоловіка своєї сестри. По всьому видно, що Кешман і сьогодні помічник у Лозинського. Його бачать на кожному масовому зібранні, де необхідно відслідковувати політичні процеси, вручає премії призерам розіграшу кубка Лозинського по футболу, який і за його відсутності відбувся цієї осені. Очевидно, що кошти якщо не сам Лозинський виділив на це, то якась підпорядкована йому підприємницька структура. Так що недарма слуги Лозинського надіються на його повернення. Його присутність відчувається сьогодні в усьому.
Взагалі то в Лозинського солідна банда. Чого варті такі братки як Дирчик, Мера, Перепелиця. За те, що бос їм допоміг стати власниками агрофірм, ставків і не раз витягував з неминучої тюрми, вони готові були навіть взяти на себе вбивство Олійника. От тільки тут дав маху вже Лозинський, адже на прес-конференції в Кіровограді він заявив, що сам його вбив і якби така нагода трапилася ще, він теж саме зробив би.
Велику підтримку Лозинський має і від Голованівських вчителів, яких прикормив щорічними преміями і які через це готові закрити очі на його вбивство людини, що й продемонстрував вже згадуваний мітинг в Голованівську.
В певній мірі до команди Лозинського відносять армяна Вачика та директора Межиріцького спиртзаводу Галамбея, бо ряд махінацій із спиртом та лісом вони здійснювали разом. До того ж всі троє користуються послугами тих самих «братків». До речі, за відсутності Лозинського місце пахана в районі, кажуть, вже приміряє до себе Вачик, який зараз хоч і мешкає в Києві, але має свої інтереси на Кіровоградщині.
Окремо треба зупинитися на статках пана Лозинського, за допомогою яких він став депутатом й за допомогою яких успішно переховується від слідства. Достеменно про походження його захмарних доходів невідомо. Одні розповідають про його якусь багату дружину, інші про торгівлю зброєю і наркотою. Сам же він своїм друзям за чаркою заявляв, що він адвокат міжнародного класу, утримує юридичну контору і вміє вирішувати будь-які питання. Спосіб цей в основному полягає ось в чому: знати кому і скільки треба занести. А в цього чоловіка добрий нюх. В клієнта взяв – судді заніс, гонорар собі в кишеню. У жадібного на гонорар клієнта його хлопці «виб’ють» в десятеро більше.
Окрім такої юридичної практики Лозинський займався сільським господарством – має кілька агрофірм у кількох районах Кіровоградської області і далеко не завжди платив податки. Розповідають, що якогось року він хвалився, що лише агрофірми дали йому 13 мільйонів гривень доходу. Є в нього ряд бізнесових структур, які оформлені на родичів – Голованівський ринок, магазини, кафе тощо. У Києві в нього нібито зо два десятки квартир, які він здає в оренду. І т. д і т. п.
У рік, коли він увійшов в списки кандидатів до парламенту від БЮТ, Лозинський хвалився, що на його рахунках налічується 10 мільйонів доларів. Погодьтеся, що з такими прибутками можна переховуватися не один рік.
Про те, чи правда, що на совісті Лозинського і його команди окрім Олійника ще смерть кількох людей, в Голованівську мало хто сумнівається. Називають імена щонайменше чотирьох. А про те як можна впіймати вбивцю, голованівці говорять: необхідно міліції запропонувати більшу суму, ніж їм дає Лозинський, щоб його не чіпали.
А ось який спосіб покарання вбивць В. Олійника вони пропонують:
– Необхідно відновити смертну кару і всіх трьох повісити на центральному майдані Голованівська. Причому треба позвозити на цю акцію всіх прокурорів, начальників міліції та депутатів, щоб бачили, що може бути з ними, в разі якщо вони чинитимуть щось подібне. А всім тим, хто захищає вбивць на мітингах, вовчий квиток в зуби і хай гуляють. Лише таким чином можна поламати всі схеми, які дають життя «лозинщині».
На жаль, «лозинщина» сьогодні не локальне явище. Як бачимо, в її руках суди, міліція, прокуратура органи державної влади і самоврядування, преса тощо. Схоже «лозінщина» це вже також ідеологія, неспроста В. Лозинський в окремо взятому районі намагався замінити державний герб України на серп і молот, та знищив пам’ятник Т. Шевченку. І навряд, що він не узгоджував ці дії зі своїми патронами.
Отже, «лозинщина» це прямий виклик існуванню України. Те, що вона робить сьогодні з окремими людьми, загрожує перерости в масові розправи з тими, хто не згідний з нею.
