Семен Семенченко: від звичайного шахрая Грішіна до живої легенди. Документи
апреля 2, 2015
Семенченко — це насправді раніше судимий аферист Грішін, який не тільки ніколи не був офіцером (в нього й вищої освіти немає), але й узагалі не служив у Збройних силах!
30 січня 2015 року я відправив у Національну гвардію запит на інформацію — найзвичайніший, у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Запит стосувався підрозділу Нацгвардії, який в ЗМІ та соцмережах називають «батальйон «Донбас», та його легендарного командира — народного депутата України майора Семена Семенченка, нагородженого за талант полководця орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
Щоправда, на момент нагородження Семен Ігорович був не майором, а лише капітаном резерву — звання майора Аваков присвоїв орденоносцю вже після вручення нагороди.
При цьому, як на мій попередній інформаційний запит відповіла Нацгвардія, звання капітана йому було присвоєно впорядку переатестації: при зарахуванні на міліцейську службу Семенченко, мовляв, був капітан-лейтенантом Військово-морських сил України в запасі, тому «капітан-лейтенант запасу Семенченко С.І. був переатестований с присвоєнням військового звання капітан резерву». Ось, будь ласка, витяг з попередньої відповіді Нацгвардії та подання Авакова про нагородження героя.
Але залишилось нез’ясованим питання — а коли ж жива легенда національно-визвольної боротьби українського народу став морським офіцером, на якому кораблі служив, чи не ходив, бува, у «кругосвєтку»? Погодьтесь, це важливо знати навіть для авторів майбутніх шкільних підручників історії. Тож довелось спрямувати в Нацгвардію ще один запит ось такого змісту:
«З метою підготовки телевізійного сюжету про діяльність другого батальйону спеціального призначення 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України, прошу повідомити:
1. Хто саме виконував повноваження командира другого батальйону спеціального призначення 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України за період з 30.05.2014 по 11.08.2014 і з 24.11.2014 до цього дня (прізвище, ім’я, по батькові та військове або спеціальне звання командирів)?
2. Які саме документи надав Семенченко С.І. на підтвердження наявності в нього військового звання капітан-лейтенант при зарахуванні до Національної гвардії України?
Відповідь прошу направити на мою домашню адресу поштовою кореспонденцією в строк, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Мій запит у Нацгвардії отримали, навіть повідомили мені на початку лютого 2015 року, що він скерований для опрацювання. Але відповіді досі не має. І не буде. Тому, що особова справа героя порожня, там немає не тільки документів про присвоєння йому первинного звання капітан-лейтенант, а навіть його паспорту, оскільки Семенченко — це насправді раніше судимий аферист Грішін, який не тільки ніколи не був офіцером (бо для цього як мінімум потрібна наявність вищої освіти, якої в Грішіна-Семенченка немає), але й узагалі не служив у Збройних силах.
Тому візьму на себе клопіт розповісти, чому саме підпорядкована міністру внутрішніх справ Авакову Національна гвардія відмовляється виконувати вимогу Закону України «Про доступ до публічної інформації», і хто, а, головне, навіщо, виготовив шахраю фальшиві документи.
Історія «хвороби»
Неохайна людина з немитим волоссям, у черевиках на босу ногу, з запахом перегару та в супроводі охоронця з опухлим від пиятики обличчям — у такому вигляді останнім часом з’являється на людях найвідоміший український аферист, що зробив блискучу кар’єру виключно через фактичну відсутність в Україні військової прокуратури.
Власне, кар’єру робив не він, кар’єру робили йому. Нинішній народний депутат України, а на той момент — радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко в березні 2014 року здибався з дрібним пройдисвітом з Макіївки. Пройдисвіта звали Грішін Костянтин Ігорович, 1974 року народження, ідентифікаційний номер 2718504398. Він разом зі своєю дружиною Наталією Олегівною Московець, 1983 року народження, ідентифікаційний код 3037903085, ховався від кредиторів, яким заборгував чималі суми.
Подробиці бурхливої підприємницької діяльності Грішіна і його бойової подруги неважко встановити з численних судових рішень, винесених за позовами як контрагентів, так і податкових органів. Власне, і в Макіївку Костя перебрався з рідного Севастополя, ховаючись від кредиторів та податківців. Тож недивно, що шлях нашого героя до депутатського мандату був всіяний аж ніяк не трояндами.
Уродженець м. Севастополя Костя Грішін, закінчивши в 1991 році середню школу, попервах мріяв бути морським офіцером і вступив до Чорноморського вищого військово-морського училища ім. Нахімова. Але через три місяці майбутній народний депутат був відрахований з училища, як стверджують злі язики, — за крадіжку годинника в однокурсника.
Невідомо яким чином «відмазавшись» від армії, влітку 1992 року Грішін поступає знову у вищий навчальний заклад — на цей раз на факультет економіки та менеджменту Севастопольського національного технічного університету з заочною формою навчання. Але отримати диплом знову не судилось: через три роки Грішін, який перебрався до Києва й працював барменом у барі «Оболонь», був арештований по обвинуваченню в скоєнні низки злочинів — від незаконних валютних операцій до переховування краденого. Засуджений Ленінським районним судом Києва, Грішін вийшов на волю в грудні 1996 року у зв’язку з амністією, проголошеною з нагоди ухвалення нової Конституції.
Повернувшись до Севастополя, Костянтин знову взявся за старе, але в значно більших масштабах. Для початку він зареєстрував ТОВ «Универсал-инком-юг», за допомогою якого зібрав з довірливих городян 55 тис. дол. під обіцянки вкласти гроші у високоприбуткові інвестиційні проекти. У червні 1999 року ця шахрайська контора була визнана банкрутом, а обдурені вкладники ще довгі роки оббивали міліцейські пороги, вимагаючи притягнути Грішіна до кримінальної відповідальності.
Також тривалий час севастопольці плювались при згадуванні ще двох фірм з однаковою назвою — «Общество милосердия», зареєстрованих Грішіним. Тільки одна була заснована у формі громадської організації, а друга — як благодійний фонд.
Справи Грішіна пішли вгору й у 2000 році він навіть балотувався (щоправда, безуспішно) депутатом до Севастопольської міськради. До речі, балотувався Грішін під проросійськими та прокомуністичними гаслами. Але найцікавіше — це те, як шахрай пояснював у автобіографії, чим він займався в 1995 році. Як запевняв своїх севастопольських виборців майбутній легендарний комбат, у 1994–1995 роках він, як справжній патріот РФ, воював у Чечні проти сепаратистів, які зазіхнули на територіальну цілісність великої та неподільної Росії. А оскільки наявність українського громадянства заважала йому вступити до лав Збройних сил Російської Федерації, то він начебто брав участь у бойових діях у складі партизанського загону, організованого ФСБ.
Коли в листопаді 2014 року журналісти «Лівого берегу» розшукали «Севастопольский вестник» за 2000 рік і попрохали вже народного депутата України Семена Семенченка прокоментувати рядок з автобіографії про те, що він перебував у складі так званого «добровольчого миротворчого корпусу з ліквідації конфлікту в Чечні», народний обранець не моргнувши оком розповів історію, яку не можна не процитувати як приклад феноменальної брехливості та виняткових літературних талантів нашого героя:
«1994 рік. Мені 20 років. Я навчався в «Нахимівці» — учбовому закладі зі спеціальною ідеологією. Мозок нам промивали — будь здоровим. Романтика, ризики пригод, бажання боротись з несправедливістю (а саме так нам подавали розпад Радянського Союзу та чеченський сепаратизм) привели мене на Кавказ. Але саме там я побачив справжню несправедливість. Це був жорсткий, але справедливий урок, щеплення від російського імперіалізму. Як наслідок — я розчарувався в ідеях, які мені намагались прищепити, почав критично усвідомлювати дійсність. У мене з’явились друзі серед Нохчі. Без мого юнацького максималізму та уроків Ічкерії не було б нинішнього Семена Семенченка».
Шкода, звісно, що журналістка «Лівого берега» після тиради Грішіна-Семенченка не поцікавилася в народного обранця, яку таку «спеціальну ідеологію» прищеплювали курсантам в українському державному навчальному закладі й хто саме з викладачів «промивав мозок». От тільки ні в якій Чечні Грішін насправді не був. Оскільки в цей період він знайомився з меню Лук’янівського СІЗО в столиці України. Та й у «Нахімівці» майбутній комбат провчився лише три місяці.
Чим тільки не довелося займатись Грішіну К.І. після виходу з СІЗО — він і розповсюджував квитки на концерти, і торгував овочами. Але кредитори на давали спокою, вимагаючи від правоохоронних органів порушити кримінальну справу проти шахрая. І порушували — наприклад, 20 серпня 2002 року відносно Грішіна в Сімферополі була відкрита справа №420675 за пограбування.
Свої фінансові справи Грішін намагався поправити за допомогою видавничої діяльності, організувавши випуск двох проросійських рептильок (газетами їх назвати не повертається язик), які закликали до ліквідації України та відновлення Радянського Союзу, — «Севастопольский вестник» и «Наша севастопольская правда». Але бажаючих купляти подібну літературу було небагато.
Тоді Грішін у травні 2006 року зареєструвався в Ленінській райдержадміністрації Севастополя як фізична особа-підприємець. Але скандальна слава бігла поперед нього, й вже за місяць наш герой вирішив припасти до духовних витоків, переїхавши до Москви. Там він був прийнятий по підроблених документах на дворічні курси за фахом «Драматургія та режисура телебачення» у Центр додаткової професійної освіти (нині — Вищі курси кіно й телебачення при Всеросійському державному університеті кінематографії ім. С. Герасимова). Ці курси призначені для отримання другої вищої освіти, а першої в Грішіна, як ми пам’ятаємо, не було — лише тюремні університети. Тому аферист пред’явив фальшивий диплом і в такий спосіб був зарахований до навчального закладу.
Але навчання Грішін не завершив і в 2008 році повернувся в Україну, де знову спробував зайнятись приватним підприємництвом — навіть отримав свідоцтво платника єдиного податку на 2009 рік. Але єдиний податок Грішін так і не заплатив, через що згодом Державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Севастополя була вимушена звернутись до суду.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень можна ознайомитись з постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 9 грудня 2010 року у справі №2а-3685/10/2770 про стягнення з Грішіна чималої для нього на той момент суми — аж 616 грн 45 коп.
Оскільки в ЄДРСР дані про особу приховуються, наводжу текст п. 2 резолютивної частини цього рішення з матеріалів справи:
«Стягнути з фізичної особи-підприємця Грішіна Костянтина Ігоровича (ідентифікаційний номер 2718504398, 99040, м. Севастополь, вул. М. Геловані, 10, кв. 32; рахунки в установах банків р/р 26000054803058, МФО 324935, СФ ПАТ КБ «Приватбанк», м. Севастополь) на користь державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя у доход місцевого бюджету Ленінського району м. Севастополя заборгованість перед бюджетом з єдиного податку у розмірі 616,45 грн».
Щоправда, ці судові перипетії Грішіна хвилювали не сильно — він на той час вже перебрався до Донецька й одружився на мешканці Макіївки Наталії Московець. Разом подружня пара зайнялась бізнесом зі встановлення супутникових антен і надання суміжних послуг. Втім, замовлення виконувались або нелегально, або від імені дружини Грішіна, яка й собі зареєструвалась підприємцем-фізичною особою.
Можна було б довго й із захопленням розповідати про те, чим займався Грішін на донецьких теренах — і про зареєстроване ним у Севастополі приватне підприємство «Компанія «Євролайн», яке, тим не менш, примудрялось дурити народ у шахтарській Горлівці, і про фірму-пустишку «Нове супутникове телебачення». Але не це є предметом нашої розвідки про бізнес-успіхи народного героя — урешті-решт, ані його афери, ані порушені щодо нього кримінальні справи, погодьмося, не становлять чогось видатного або незвичного для України. Про заробітки майбутнього Семена Семенченка тут згадується лише з єдиною метою — пояснити, що на момент знайомства з Антоном Геращенком Костя Грішін був у страшенних боргах, оскільки він є шахраєм по життю, причому — шахраєм-невдахою, й усі його авантюри завершувались крахом.
Про фінансовий стан Грішіна наприкінці 2013-го — на початку 2014 року може свідчити, наприклад, оце рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2013 року в справі №268/3130/13-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до Московець Н.О. про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 1236 грн 06 коп.
Цитую резолютивну частину судового рішення:
«Стягнути з Московець Наталії Олегівни, 05 березня 1983 року народження (ідентифікаційний номер 3037903085), на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (розрахунковий рахунок 29096003953206, МФО 380236, код ЄДРПОУ 34047020) суму заборгованості: за кредитом — у сумі 1236,04 грн; заборгованість за процентами — у сумі 0,02 грн, а у загальному розмірі — 1236,06 грн, що утворилася на 25 червня 2013 року за кредитним договором №003-04130-201010 від 20 жовтня 2010 року».
Тобто людина, яка стверджує, що у квітні 2014 року на власні гроші створила та озброїла аж цілий батальйон, не була спроможна погасити залишок кредиту в сумі 1,2 тис. грн.
Ба більш того, у березні 2014 року Грішін не мав грошей, щоби заплатити за мобільний телефон. А компанія «МТС Україна» ще й подала позов до його дружини, на ім’я якої був оформлений корпоративний рахунок. Ось, будь ласка, рішення господарського суду Донецької області від 20 березня 2014 року у справі №905/599/14.
Цитую резолютивну частину:
«Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «МТС Україна», м. Київ (ЄДРПОУ 14333937) до Фізичної особи-підприємця Московець Наталії Олегівни, м. Макіївка, Донецька область (ідентифікаційний код 3037903085) про стягнення суми боргу у розмірі 13 439,47 грн задовольнити у повному обсязі. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Московець Наталії Олегівни (86110, Донецька область, м. Макіївка, м-н Строїтель, буд. 11/59, ідентифікаційний код 3037903085) на користь Приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, ЄДРПОУ 14333937) суму боргу у розмірі 13 439,47грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн».
На момент винесення цього рішення в Донецьку російські «тітушки» вже штурмували облдержадміністрацію та обласну прокуратуру, вбили двох учасників проукраїнського мітингу. А майбутній народний депутат Семен Семенченко шукав будь-який заробіток. Ходив на мітинги сепаратистів, тинявся в захопленій облдержадміністрації, їздив на київський Майдан, випрошуючи гроші на квитки в знайомих. Аж доки йому не посміхнулась Фортуна й Богдан Кутепов у березні 2014-го не запросив донецького активіста (а саме так Грішін представлявся у Києві) до студії «Громадського телебачення».
Кутепов, власне, і придумав Грішіну псевдонім Семен Семенченко. Бо під власним прізвищем світитись на телеекранах Грішін не міг — його розшукували кредитори та жертви численних афер. З тієї ж причини він натягнув маску-балаклаву. Ну а оскільки від великого до смішного один лише крок, цілком логічним було наступне знайомство Грішіна з Антоном Геращенком.
Володимир Бойко, Національне бюро розслідувань України
