RSS

Якість журналістики

декабря 8, 2012

Диким степом нашого «громадянського суспільства» шириться плач Ярославни: мовляв, журналістика стає непрофесійною та безграмотною. Якісь «гуру», «соціологи» та «лідери думки організованих громадських угруповань» звично потихеньку опитали один одного і поставили журналістиці трійку з мінусом. Кажуть, олігархи наймають в свої ЗМІ масу недоучок, бо їх праця дешева і контрольована. Готовий рецепт «покращення»: єдина прес-карта, яку претендує видавати Комісія з журналістської етики. Вони хочуть вирішувати, хто має право називати себе журналістом, а хто – ні.

Чесно кажучи, я радію, що не маю журналістської освіти. З жахом уявляю собі, як би складав іспит з такого предмета, як «журналістська етика» (підручник Іванова та Сердюка в моєму електронному архіві лежить в одній теці з «Маніфестом комуністичної партії» та «Майн Кампф»)…

«В чому головне завдання журналіста?» – питає суворий екзаменатор. «Чесно писати про те, що мені цікаво!» – відповідаю щиро. «Помиляєшся, студенте! Головне завдання журналіста – задоволення інформаційних потреб аудиторії!» – виправляє екзаменатор. «Вибачте, професоре, але у нас свобода слова, я сам засновую засоби масової інформації і сам визначаю своє головне завдання» – починаю сперечатися. «Тоді ти не журналіст!» – суворо відповідає екзаменатор.

«Назви єдиний пріоритет для журналіста» – продовжує випитувати екзаменатор. «Висловлювати власну думку, не зважаючи на авторитети та стереотипи» – відповідаю щиро. «Яка безграмотність! Для журналіста існує тільки один пріоритет: повне, збалансоване висвітлення актуальних подій» – втовкмачує неслухняному студенту екзаменатор. «Незалежна думка завжди актуальна» – посміхаюся. «Тільки не на екзамені!» – зволить кепкувати мій вчитель, суддя та кат.

«Що означає принцип news not views?» – запитує він наостанок. «У коротких новинних повідомленнях факти мають бути відокремлені від думок. У публіцистиці, на відміну від новин, я можу вільно викладати і коментувати будь-які факти та погляди з власної точки зору» – заявляю я. «Неук! Ти не повинен мати ніякої точки зору! Ти служиш суспільству, а не собі!» – обурюється екзаменатор. «Я – вісник суспільства, в якому кожен громадянин не цурається служити собі і бути пророком-вільнодумцем. Іншому суспільству нема сенсу служити, бо це буде обслуговуванням глупоти» – сперечаюся. Екзаменатор, вже не слухаючи, ставить мені двійку з журналістської етики…

Сподіваюся, мені вдалося розкрити в цих уявних діалогах глибокий нонсенс нині поширених уявлень про журналістську етику. Журналісти так звикли від когось залежати, комусь служити, що одна пані з телебачення навіть каже: нам потрібно створити авторитетний журналістський орган, який би позбавляв журналіста прес-карти за «джинсу», тоді це було б аргументом у суперечках з власниками. Так само один навіжений самурай оголосив війну уявним демонам і вибрав «переможну стратегію»: харакірі. Невже не вистачає волі особисто сказати тверде «ні», посилаючись на особисту честь та гідність, повагу до себе як найвищий авторитет?! Якщо звільнять – створити на свої гроші своє ЗМІ і розвиватися, замість того, щоб прислуговувати (звісно ж, не абстрактному «суспільству», а конкретним корпораціям, включаючи й сектор NGO, бути на побігеньках у їх менеджерів та піар-стратегів).

Невже не зрозуміло, що «проблеми» «джинси», «падіння рівня журналістики» та «журналістської етики» активно роздмухуються тими, чий бізнес – формувати громадську думку, визначати порядок денний, маніпулювати свідомістю громадян? Вони активніше за всіх підкупають журналістів і грошима, і тонкою психологічною грою, перетворюють журналістику на сцену вистави за своїми сценаріями. Звісно, що їм не потрібні самостійні гравці в журналістиці з нормальною для початківців звичкою протиставляти стандарту глянцевої тупості щось незграбне, але нове, діяти методом проб і помилок, не відмовлятися від взаємно вигідних і справедливих господарських відносин із тими, хто не претендує купити душу журналіста з потрохами та зробити журналіста «професійним» статистом на службі у «суспільства» в своїй особі.

Гітлер змушував євреїв ходити по вулицях із зіркою Давида, перш ніж відправити їх у газові камери. Сталін змушував «ворогів народу» публічно каятися, перш ніж їх розстрілювали. Так само і кишенькове «громадянське суспільство» олігархів – стовпів режиму Януковича зараз готове добровільно стати в чергу за клеймом прес-карти. Потім будуть казати, що самі вибрали собі неволю. І будуть праві…

Але завжди будуть і ті, хто не помилиться у виборі. Ми знаємо, що якість журналістики – це продукт вільної думки, а не дешевої гри на публіку та казуїстичної стандартизації. Ми самі відповідатимемо за себе, і ніяке лукавство «спеціалістів з етики» для нас не указ. Козацькому роду нема переводу!

Юрій Шеляженко

975 переглядів

Комментариев нет

No comments yet.

RSS feed for comments on this post.

Sorry, the comment form is closed at this time.

ТАКОЖ ПО ТЕМІ

ОСТАННІ РОЗСЛІДУВАННЯ


БанкИск - Сообщество обманутых банками клиентов
Украина онлайн статистика Спротив. Часопис про свавілля влади та громадський спротив незаконним діям