@nacburo

RSS

Пошук

НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ

У 1999 році на вулицях Москви з’явився дивний білборд. Там поряд із обличчям незнайомого чоловіка було написано декілька загадкових фраз: «Рома думает о семье. Семья думает о Роме. Поздравляем».

У такий спосіб, зусиллями конкурентів та всупереч волі непублічного героя, широкій громадськості вперше був представлений Роман Абрамович.

Протягом наступних 14 років він встиг побувати найзаможнішим росіянином за версією Forbes, власником футбольної команди «Челсі» та переможцем довготривалої тяганини у Високому суді Лондона.

Уміння домовлятися перетворили Романа Абрамовича із технічного виконавця схем під прикриттям Бориса Березовського на одного з найвпливовіших діячів пострадянського простору. Він вчасно зрозумів, що настав час позбуватися обтяжливого політичного патрона. Натомість слід легалізуватися, перевтілившись у суспільній свідомості на самостійного бізнесмена. Але при цьому — всіляко уникаючи питань про період первісного накопичення капіталу.

Неймовірно, але в сучасній Україні півтора десятиліття потому намагаються розіграти подібну виставу, коли на арені, наче кролика із капелюха фокусника, виймають нововиявленого мільйонера, що смітить грошима та не менш затято намагається переконати всіх у власних унікальних талантах. Талантах, які дозволили в 27 років стати власником футбольної команди, величезного медіа-холдингу, збиткового нафтопереробного заводу і навіть спеціального міліцейського кортежу, який супроводжує диво-вундеркінда заблокованими вулицями Києва.

Якщо «татом» Романа Абрамовича був Борис Березовський, то Сергію Курченку пощастило менше – він має одразу двох голодних «татусів».

Одного звати Сергій Арбузов, і він працює першим віце-прем’єр-міністром в уряді країни, де Курченко збагачується зі швидкістю Цукерберга. Другого — Олександр Клименко, і він контролює митницю та податкову в цій державі.

Арбузов та Клименко знайомі з 2005—2006 років, коли щойно відгриміла помаранчева революція. І нинішній перший віце-прем’єр, а тоді — керівник донецького «УкрБізнесБанку», задля спокою власника установи Едуарда Прутніка, намагався обратися до Донецької обласної ради за допомогою «Нашої України». Брат Клименка очолював місцевий осередок партії Майдану та включив його до списку кандидатів.

Але Арбузов так і не став депутатом, а згодом Прутнік продав банк Олександру Януковичу, що відкрило перед друзями широкі горизонти. Після перемоги Януковича-старшого у 2010-му вони отримали призначення до Києва, а за останні роки перетворилися на суперпотужний епіцентр політичного впливу, який вирізняється навіть всередині конгломерату, що називається Сім’я.

Арбузов і Клименко, які вийшли на обрії великої політики завдяки дружбі з Олександром Януковичем, сьогодні вважають себе самодостатніми фігурами. Злет, який стався із ними після 2010-го, призвів до зіркової хвороби — не ховаючись, вони цілком серйозно можуть обговорювати питання, хто з них буде спадкоємцем Януковича та куди рухатиметься Україна під їх керівництвом.

Сьогодні тандем Арбузова з Клименком — це прототип всесильного Березовського у єльцинівській Росії. Тоді як роль технічного Абрамовича зразка середини 1990-их виконує Сергій Курченко.

За великим рахунком, в Україні не існує Курченка.

Точніше, не так. Справді, є людина з таким прізвищем у паспорті, але реальним гравцем є кооператив «Курченко», який складається із трьох осіб – Арбузова та Клименка, що забезпечують політичне прикриття, та самого власника прізвища Курченко, який реалізовує схему по всій вертикалі виконавців. Достатньо подивитися відео, як 27-річний «олігарх» спілкується із журналістами, аби зрозуміти доволі номінальну роль вчорашнього посильного, який сьогодні намагається переконати усіх в унікальності власної self-made кар’єри.

Не до кінця зрозумілий фактор Олександра Януковича у феномені «Курченка». Поширеним є твердження про те, що «Курченко» виник завдяки «Саші Стоматологу». Однак, як кажуть обізнані джерела, роль старшого сина президента обмежується лише тим, що він дав дорогу у велику політику Арбузову з Клименком, які й стали акціонерами «Курченка» як явища.

А фізична особа Сергій Курченко навіть не знайомий із Олександром Януковичем. Власне, донедавна він був незнайомий і з його батьком — так само, як Абрамович не знав особисто Бориса Єльцина. Але цей недолік було виправлено в Одесі на фінальному матчі Кубку України з футболу. Там, нарешті, Віктор Янукович на власні очі побачив людину, що стала для нього альтернативним джерелом наповнення виборчого фонду — 2015.

Іншими словами, Курченко і «Саша Стоматолог» — це дві різні кишені в штанях президента. При чому вплив першого з них інколи може конкурувати з другим. Так, за інформацією джерел, прем’єр-міністр Азаров дозволяє собі контактувати з російськими чиновниками з проханням… прийняти Курченка у Москві.

На сьогодні харківський вундеркінд вважається патроном чотирьох напрямків збагачення головного гаманця країни: перше – це скраплений газ; друге – імпорт нафтопродуктів; третє – реверсний імпорт газу з Європи; четверте – державні програми із перетворення безготівкових грошей у готівку. Дехто ще називає цей процес немилозвучним словом «обнал». Останнім часом також стали шепотітися про те, що Курченко отримав під себе і митницю.

Способи заробляння Курченком були детально описані в депутатському запиті за підписом «свободівця» Юрія Сиротюка. Цей документ, який у подальшому став першоджерелом текстів про молодого мільйонера, був підготовлений низкою українських журналістів енергетичної спеціалізації, які легалізували його через опозиційного депутата.

Зокрема, стверджувалося, що Курченко викуповував понад 80% скрапленого газу, що виробляється державним «Укргазвидобуванням» та «Укрнафтою», на спецаукціонах. При чому, завдяки рішенням уряду Азарова, його компанії брали газ за пільговою ціною, а продавали для заправки автомобілів за ринковою та без сплати податків — таким чином за дев’ять місяців 2012 року бюджет України недоотримав близько 1,6 мільярда гривень.

За словами джерел «Української правди», це була перше «велика пайка» Курченка, куди він потрапив через сина генерального прокурора Артема Пшонку. А потім, заробивши довіру в Арбузова та Клименка, він вийшов на нові обрії — бензин, природний газ і готівкові потоки.

Журналіст «Української правди» неодноразово чув від різних впливових осіб історію, як ці двоє чиновників радили звертатися до Курченка тим бізнесменам, які не могли розв’язати свої проблеми.

А в січні 2013 автор цих рядків бачив, як власник російської корпорації «Лукойл» Вагіт Алекперов забіг на український ланч, який організовував у швейцарському Давосі Віктор Пінчук. Але, не знайшовши серед присутніх Віктора Януковича, так само стрімко залишив захід — тому що тільки Янукович міг вирішити питання росіян, які зупинили модернізований Одеський нафтопереробний завод через неможливість працювати в українських реаліях. Зрештою, ще через півроку підприємство перейшло у власність групи Курченка, аби він отримав інструмент легалізації завезеного бензину.

Так само до власності Курченка потрапив футбольний клуб «Металіст». Джерела в оточенні Арбузова стверджують, що сама ідея виникла спонтанно — Сім’я мала намір покарати Олександра Ярославського та вирішила позбавити його улюбленої іграшки — футбольної команди. Яка і перейшла у власність до Курченка за суму плюс/мінус 80 мільйонів доларів. Це — явно занижена ціна, адже стільки можуть коштувати самі лише гравці, не враховуючи вартість частки Ярославського у стадіоні, тренувальної бази та преміальних за участь у єврокубках.

Гроші, які опинилися в розпорядженні колективного «Курченка», не піддаються обліку.

Ринок наповнений легендами про розмах витрачання сум, які впали на голову українським чиновникам та їх «цукербергу». Наприклад, про італійських дизайнерів Pininfarina, які беруть участь у спорудженні сімейного гнізда для Клименка — із скляною підлогою, яка відкриває панораму на колекцію автомобілів у гаражі. Про перельоти Клименка з Києва до Борисполя вертольотом, аби там пересісти на приватний літак та попрямувати на відпочинок.

Про одного з найдорожчих політтехнологів пострадянського простору Олексія Ситнікова, який знайшов собі «дійну корову» в особі Арбузова. Про незліченних охоронців Арбузова та Клименка, бронежилети та зброю, якими заповнені автомобілі їх супроводу.

Про захмарні неринкові зарплати, які видає Курченко навіть рядовим працівникам — 30 тисяч доларів на місяць для менеджерів, 5 тисяч для секретарів — що є платою за мовчання.

Про відповідального за безпеку в Курченка — не більше і не менше, а колишнього керівника Державної податкової адміністрації та Управління боротьби з організованою злочинністю Харківської області Станіслава Денисюка.

Про те, як одного разу прогулянка Віталія Кличка на квадрациклах була зіпсована охороною Курченка, який випадково святкував на природі в тому ж місці, де боксер проклав свій маршрут…

Медіа-ринок епохи «Курченка»

Отримавши доступ до державної машини та постійного надходження грошей, Сім’я постала перед іншою проблемою — їх інвестування та подальшої легалізації. Однією з пріоритетних сфер було обрано медіа.

По-перше, це — перевірений спосіб нейтралізації негативу про себе. По-друге, інструмент створення в масовій свідомості міфу про нову фінансово-промислову групу, що мало перетворити колективного «Курченка» на щось респектабельне.

По-третє, медіа — необхідний інструмент для президентських виборів Януковича 2015 року. Створення власної інформаційної імперії зможе убезпечити «тата» від впливу інших олігархів.

Переділ медіа-ринку України, зумовлений наміром Віктора Януковича зібрати свій холдинг під час вирішального бою за Україну в 2015 році, триває понад півроку. Маючи в своєму розпорядженні канал «Банківське телебачення» та «Тоніс», Сім’я не могла розраховувати на серйозну аудиторію.

Спочатку їх метою був «5 канал», але не зрослося. А згодом «зароблених» грошей стало достатньо для полювання за медіа-активами з наймасовішою аудиторією.

Ціллю було придбання групи «Інтер». Точніше, примус до продажу. Але в підсумку медіа-імперія Валерія Хорошковського перейшла до головного конкуруючого табору — Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна, які викликають хронічну алергію в президентських інфантів.

«Українській правді» тільки зараз стали відомі нові подробиці цієї оборудки. Зокрема, отримана інформація проливає світло і на захмарну вартість «Інтеру», яка була озвучена при його продажі — 2,5 мільярда доларів.

Отже, як стверджують джерела, до виборів президента 2010 року Валерію Хорошковському надійшла пропозиція продати групу «Інтер» російським інвесторам. Для консультацій він зустрічався з Романом Абрамовичем, якого Хорошковський знав по «Євразу». Росіяни запропонували придбати канали, виходячи з оцінки 2,5 мільярди за всю телевізійну імперію.

При цьому російський «Перший канал» на той момент уже володів 29% каналу «Інтер», який є головним активом групи та становить основу його вартості. Решта 71% належали Валерію Хорошковському, а також Дмитру Фірташу через опціон.

Таким чином, виходячи з оцінки росіян, Хорошковським міг отримати за свою долю на суму близько мільярда. Хорошковський озвучив пропозицію партнерам з «РосУкрЕнерго». Але, оскільки все йшло до виборів президента, втрата телеканалу могла мати катастрофічні наслідки. Тому «група Фірташа» прогарантувала перед Хорошковським готовність викупити його частку пізніше, але виходячи з оцінки, озвученої росіянами до 2010 року: 2,5 мільярди за 100 відсотків всіх пакетів холдингу.

«Газовики» разом пережили вибори президента. Платою Хорошковському за лояльність «Інтера» стала посада глави СБУ, а Льовочкін очолив адміністрацію президента.

На початку 2012 року Хорошковський залишив спецслужбу, ставши міністром фінансів — але не протримався на посаді й місяця, оскільки спроби запровадити свої правила не дуже сподобалися Сім’ї, яка на той момент уже контролювала податкову через Олександра Клименка та активно співпрацювала з Ігорем Калетником на митниці.

У підсумку, сталася всім відома історія, коли Хорошковський був переведений на безперспективну посаду першого віце-прем’єра, де він майже рік перебував у почесному засланні.

Наприкінці 2012 року між Януковичем і Хорошковським відбулося остаточне з’ясування стосунків. Колишньому голові СБУ був запропонований портфель віце-прем’єра з питань житлово-комунального господарства, яким в нинішньому уряді володіє Олександр Вілкул. Для амбіційного Хорошковського це виглядало як приниження. Він зажадав політичної свободи.

У свою чергу, Янукович погодився відпустити його за умови продажу групи «Інтер» членам Сім’ї. В разі незгоди його очікували неминучі проблеми — вже з’явилися перші накази підлеглих Олександра Клименка про податкові перевірки на каналі, а в перспективі замаячила кримінальна справа щодо підроблення підпису Ігоря Плужнікова на одній з довіреностей, яка передувала продажу «Інтера» в 2005 році.

Розуміючи, що він може опинитися в заручниках — так само, як Ізабеллу Кириченко не випускали із СІЗО, поки її чоловік не погодився дати свідчення про Тимошенко — Валерій Хорошковський залишив межі України за допомогою своїх друзів із «газового лобі». Джерела розповідають, що Хорошковський відбув з України на літаку Дмитра Фірташа 29 грудня 2012 року — та з тих часів не з’являвся на Батьківщині.

Вирвавшись до Європи з-під контролю Януковича, Хорошковський зажадав реалізувати домовленості з пайщиками «РосУкрЕнерго», досягнуті кількома роками раніше після пропозиції росіян та зустрічей з Абрамовичем. Власне, тоді й відбувся продаж каналу «Інтер» Фірташу з Льовочкіним. Звідти й походить оціночна вартість групи в 2,5 мільярди. За фактом, Хорошковський отримав близько мільярда, що навіть викликало образу на нього через непоступливість у ціні з боку друзів із «РосУкрЕнерго».

Водночас Фірташ з Льовочкіним, віддавши Хорошковському гроші, набули іншої якості — канал «Інтер» став охоронною грамотою для цієї групи.

Паралельно з втратою «Інтеру», родинний клан Януковича поклав око на «Український медіа-холдинг», який об’єднав безліч друкованих та інтернет-видань. Напередодні продажу старі власники якраз замовили соціологічне дослідження, яке доводило, що наявні в групі газетні, журнальні, радіо та інтернет-активи протягом тижня можуть донести інформацію до всіх практично мешканців України.

Про укладення угоди було оголошено в червні 2013 року. За словами джерел, Курченко має заплатити за медіа 370 мільйонів доларів, що вважається надзвичайно гарною ціною.

Придбанню передувала низка публікацій про нього та Сім’ю у виданнях «УМХ». Так, вперше про існування такого персонажу повідомив сайт «Форбс», а тема сімейного клану Януковича дебютувала на обкладинках друкованої преси в журналі «Кореспондент», коли на фронтальній сторінці постала четвірка найвпливовіших членів родини — Олександр Янукович, Сергій Арбузов, Олександр Клименко і Віталій Захарченко.

При чому легендарна обкладинка «История одной семьи» супроводжувалася сюжетом, який може ілюструвати мотиви колективного «Курченка» в купівлі медіа.

Так, перед виходом номеру дизайнери журналу «Кореспондент» експериментували з обкладинкою й підготували «фотожабний» варіант для внутрішнього користування, де оточення сина Януковича було зображено прототипами російського серіалу «Бригада». Однак ця несправжня обкладинка якимсь дивом потрапила до представників Сім’ї, що викликало в них напади істерики й зміцнило в думці про необхідність приборкання УМХ.

Сьогодні Курченко готується вступити в права власників цих незручних медіа. Але придбання вирішує тільки першу проблему — набагато складніше буде зламати колектив, який зробив собі ім’я на викритті нового акціонера. І великою мірою тепер від журналістів залежить, чи вдасться план Сім’ї з оволодіння УМХ.

При цьому клан не втрачає надії придбати телевізійну імперію чи то Коломойського, чи то Пінчука – і залучити Олександра Роднянського в якості топ-менеджера. Так само, як ними вже найнятий на роботу банкір з гучним ім’ям — Борис Тимонькін.

Проблема в тому, що для «старих олігархів» медіа є не стільки засобом заробляння, скільки інструментом впливу та стримування від атак на основні активи — банківські та металургійні чи енергетичні. Тому продавати телебачення вони навряд чи погодяться окремо від іншого бізнесу — але Сім’я ще не накопичила достатніх легалізованих ресурсів для такої інвестиції.

Але найцікавіше в колективного «Курченка» попереду. Рано чи пізно, Арбузов з Клименком втратять владу. І настане момент поділу спільно «заробленого».

Роман Абрамович пройшов цей етап, перетворившись із «хлопчика» біля Березовського, який тримав касу родини Єльцина, на мільярдера із репутацією, відмитою судом Її Величності. І тоді вже Березовський мав усіх переконувати, що він володів часткою в цих активах.

Рано чи пізно, у голові Курченка, який оформлює все на себе, так само може визріти план «кидка» своїх патронів. Щоправда, в цей момент головне — встигнути перетнути державний кордон. Інакше свою правоту треба буде доводити не за законами Сполученого Королівства, а на судилищі «понятійного» трибуналу. А там точно ніхто не слухатиме казки про 27-річного вундеркінда.

Сергій Лещенко, Українська правда