@nacburo

RSS

Пошук

НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ

Громадсько-політичний рух “Межа” готує порівняльний аналіз передвиборчих програм політичних партій та кандидатів-мажоритарників в рамках своєї кампанії впливу на передвиборчі обіцянки політичних сил-учасниць парламентських виборів-2019. Проте оскільки на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії оприлюднені ще не всі програми як проукраїнських, так і проросійських партій, ми збираємося поступово оприлюднити серію аналітичних оглядів, порівняльних аналізів та інфографік.

І першим ми презентуємо аналіз передвиборчої програми під назвою “Мир! Відповідальність! Турбота”! проросійської партії “Опозиційна платформа — За життя”, який підготував учасник Ради засновників нашого громадсько-політичного руху. Програма днями була оприлюднена на сайті ЦВК. Цікаво, що текст її російськомовної версії, яка була розіслана в ЗМІ прес-службою дніпровського обласного відділення партії одразу після затвердження тексту 7.06.2019 на з’їзді політичної сили, дещо відрізняється від україномовної версії. Наприклад, в сполученні зі словом “Донбас” використовується прийменник “в”. Нагадуємо, що словосполучення “в Донбасі” сьогодні використовують російські ЗМІ та проросійські пропагандисти. Ця та ще більш помітні відмінності в варіантах тексту свідчать, що передвиборчу програму редагували вже після з’їзду партії.

Одразу попереджаємо, що аналіз програми партії “Опозиційна платформа — За життя” є довгим, але змістовним. Тому проукраїнські сили, за потребою, можуть вільно використовувати окремі його цитати, і перетворювати висновки на зрозумілі й лаконічні гасла.

1. ОпоПатформа і російська окупація частини Донецької і Луганської областей

Партія “Опозиційна платформа — За життя” обіцяє “забезпечити політичне врегулювання конфлікту” та “зупинити бойові дії” в Донецькій і Луганській областях “шляхом діалогу та компромісів”. Партія також обіцяє “повернути” мешканців окупованих територій “через їх свідомість”, “забезпечивши гарантії безпеки”. Політичне врегулювання партія вбачає у низці поступок з боку України, та забезпеченні діалогу в рамках перемовин “в чотирикутнику Київ — Донецьк — Луганськ — Москва”. Тобто партія обіцяє вести перемовини в тому числі з лідерами окупаційних проросійських адміністрацій. В якості компромісів з боку України “Опозиційна платформа — За життя” пропонує “припинення економічної блокади Донбасу”, “надання Донбасу автономного статусу… шляхом внесення змін до Конституції та законів України”, “прийняття закону про амністію, закону про вибори та закону про вільну економічну зону на Донбасі”.

Варто особливо підкреслити те, що зазначений «план-концепція» щодо «встановлення миру», за інформацією Інтернет-видання “Українська правда”, був затверджений на першому ж з’їзді “Опозиційної платформи — За життя” 29 січня 2019 року. Причому в нещодавньому інтерв’ю “Російській службі ВВС” голова політради та третій номер в передвиборчому списку кандидатів в народні депутати партії, кум президента Російської Федерації Віктор Медведчук заявив, що ще до того, як «план-концепція» потрапила в передвиборчу програму партії, представник Росії у Тристоронній контактній групі щодо врегулювання ситуації на сході України Борис Гризлов сказав йому, що керівництво Росії цей “план” підтримує. В цьому ж інтерв’ю Медведчук стверджує, що очільники проросійських окупаційних адміністрацій Денис Пушилін та Леонід Пасічник погоджуються на те, щоб цей “план” був узятий за основу в перемовинах.

1.1 Загальне ставлення до Мінських угод

В тексті російськомовної версії передвиборчої програми “Опозиційної платформи — За життя”, яка була розіслана в ЗМІ прес-службою дніпровського обласного відділення партії одразу після затвердження тексту 7 червня 2019 року на з’їзді політичної сили, партія обіцяє “виконання Мінських угод”. В оприлюдненій на сайті Центральної виборчої комісії україномовній програмі ця фраза чомусь відсутня. Проте її неодноразово публічно повторювали лідери партії.

Слід нагадати, що зміст протоколу Мінської тристоронньої угоди між представниками України, Російської Федерації та ОБСЄ (Мінськ-1) і Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу (Мінськ-2) були фактично нав’язані українській владі після прямого вторгнення російських військ та боїв під містом Іловайськ Донецької області. Варто також наголосити, що ці домовленості не були ратифіковані Верховною Радою України, а отже, у відповідності з ч. 1 ст. 9 Конституції, не є обов’язковими та не є частиною національного законодавства України. Нормативізація ж низки вимог Мінських угод в законодавстві України призведе до їх суперечності з тими нормами Конституції, які регулюють аналогічні суспільні відносини.

Керівництво Російської Федерації, лідери проросійських бойовиків, проросійські політики та проросійські ЗМІ в Україні трактують тексти обох Мінських угод так, ніби виконання пунктів документу мусить відбуватися в “покроковому” порядку. З цього трактування, зокрема, випливає, що відновлення повного контролю над державним кордоном з боку української влади (п. 9 Мінську-2) та виведення іноземних збройних формувань, найманців та військової техніки з території України, а також роззброєння незаконних груп (п. 10 Мінську-2, п. 10 Мінську-1) має відбутися вже після проведення згідно з українським законодавством місцевих виборів на окупованих частинах Донецької та Луганської областей (п. 9 та п. 12 Мінську-2, п. 9 Мінську-1). Слід додати, що обидві Мінські угоди жодним чином не торкаються питання дислокації російських військ поряд з Україною та в окупованому Криму. За інформацією начальника управління верифікації Генштабу Збройних сил України Андрія Гудзя, яку він днями оприлюднив на брифінгу, Росія тримає близько 82 тис. військовослужбовців в Криму, Донецькій і Луганській областях, а також вздовж кордону.

Існує підозра, що партія “Опозиційна платформа — За життя” планує добиватися виконання пунктів Мінських угод в тому ж порядку, про який каже і керівництво Російської Федерації. Суть такого наміру зокрема полягає в тому, щоб місцеві вибори на цих територіях відбувалися в умовах російської та проросійської військової присутності.

1.2 Плани щодо створення “Автономного регіону Донбас”

Партія обіцяє добитися “надання Донбасу автономного статусу… шляхом внесення змін до Конституції та законів України”, причому в передвиборчій програмі не уточнюється, мова йде про окуповані частини чи про усю територію Донецької та Луганської областей України.

За інформацією видання “Українська правда”, 29 січня 2019 року Віктор Медведчук на з’їзді “Опозиційна платформи — За життя” заявив, що «автономний регіон Донбас» має бути «зі своїм парламентом, урядом та іншими органами влади», причому це має бути закріплене відповідними змінами в Конституції України. Варто додати, що п. 11 нав’язаного Росією Мінську-2 дійсно передбачає “нову Конституцію… з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів”, а також прийняття “постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей”. Віктор Медведчук в ефірі російського каналу “НТВ” у 2018 році заявив, буцім слова про “особливий статус” з Мінську-2 “перекладаються як те ж саме, що і автономія на тих чи інших умовах”, а також повторно висловив цю думку в ефірі “112 каналу” нещодавно. На цьому ж каналі Медведчук висловив ідею доповнити Конституцію України розділом під назвою «Автономний регіон Донбас».

Обіцянку партії ухвалити “закон про вільну економічну зону на Донбасі” варто пояснювати також в контексті Мінську-2 та заяв Віктора Медведчука. В ефірі “112 каналу” він сказав, що йдеться про «питання, пов’язані з фінансовою, економічною та бізнес-діяльністю» на окупованих територіях. В примітці ж до Мінську-2 щодо змісту спеціального законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей, зокрема, йдеться про “сприяння з боку центральних органів влади транскордонного співробітництва в окремих районах Донецької і Луганської областей з регіонами Російської Федерації”. Що дає підставу припустити, що відповідна обіцянка передвиборчої програми “Опозиційної платформи — За життя” стосується виключно торгівельних стосунків «Автономного регіону Донбас» з Росією. Зокрема, може передбачатися узаконення статусу російського рубля як місцевої валюти.

Набуття окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях статусу автономії значною мірою виведе їх з-під юрисдикції України, і призведе до подальшої автономізації інших українських територій, а відтак — до повзучої федералізації і подальшого розвалу України на частини. За умов активного втручання Російської Федерації і, зокрема, Угорщини «Автономний регіон Донбас» стане прикладом автономізації для решти регіонів, а також плацдармом для сприяння і допомоги подальшому відділенню інших територій України. Плацдармом, бо навіть “покрокове” трактування Росією виконання пунктів Мінських угод демонструє, що вона не зацікавлена в реальному зменшенні своєї військової присутності на окупованих територіях, а також справжньому роззброєнні проросійських бойовиків. Відтак автономізація Донбасу лише відтермінує й надалі поглиблить воєнний конфлікт з Російською Федерацією. Реалізація ж ідеї доповнення Конституції України розділом про автономію Донбасу загрожує, зокрема, появою такої постійної конституційно-правової норми як “право вето” проросійської автономії на певні рішення центральної української влади. Наприклад, щодо участі України у міжнародних військово-політичних та торгівельних союзах. Цю небезпеку підтверджують слова екс-полковника ФСБ, воєнного злочинця та колишнього головнокомандувача проросійських бойовиків Ігоря “Стрєлкова” Гіркіна, який під час заходу організації депутата Державної Думи Росії Євгенія Фьодорова в 2015 році стверджував, що план керівництва Російської Федерації щодо України полягав у наступному: “Якщо Донецьк і Луганськ повертаються у вигляді автономій, то Україна фактично стає федеральною державою. Таким чином, ставиться запобіжник на її входження в НАТО. Росія отримує в особі автономних регіонів союзників і важелі впливу на Київ.”

1.2 Плани щодо надання амністії проросійським сепаратистам

Партія також обіцяє “прийняття закону про амністію” проросійських сепаратистів, а також “звільнити усіх політичних в’язнів попереднього режиму”.

Нагадуємо, що в п. 5 та примітці до Мінську-2 сказано: “Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України”, а також про “звільнення від покарання, переслідування і дискримінації” таких осіб. Схожий за своєю суттю зміст має п. 6 Мінську-1. Конкретнішими були більш ранні Женевські угоди, які 17 квітня 2014 року підписали голови зовнішньополітичних відомств України, США, ЄС та Російської Федерації: «Повинна бути здійснена амністія всіх протестувальників. За винятком тих, хто скоїв тяжкі злочини (саpital crimes)».

В 2014 році в Верховній Раді України було зареєстровано загалом шість варіантів законопроектів на цю тему. Після прямого вторгнення російських військ на територію України та боїв під містом Іловайськ парламент похапцем ухвалив один із них, яким передбачалося звільнення від відповідальності проросійських сепаратистів та унеможливлення проведення розслідування кримінальних проваджень щодо низки злочинів: таких як катування, умисні тяжкі тілесні ушкодження, жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, викрадення людей та захоплення заручників, створення терористичної організації та фінансування тероризму, умисні вбивства в стані сильного душевного хвилювання та ін. В цей же день український парламент ухвалив і Закон “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей”, текст відповідної норми якого при бажанні можна трактувати як заборону притягнення проросійських сепаратистів до кримінальної та адміністративної відповідальності за взагалі будь-які правопорушення. Проте пізніше, через те, що бойові дії продовжувались, тодішні Голова Верховної Ради Олександр Турчинов та Президент Петро Порошенко відмовились підписувати перший закон. А в другий закон на початку 2015 року більшість наступного складу парламенту внесла зміни, які унеможливили дію як “абсолютної амністії”, так і “особливого порядку місцевого самоврядування” аж до виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України.

Варто підкреслити, що в нещодавньому інтерв’ю “Російській службі ВВС” Віктор Медведчук стверджував, що в перемовинах з Порошенко він виступав за обмін на полонених українських військових проросійських функціонерів, які скоїли тяжкі злочини. А Президент Російської Федерації Володимир Путін, агітуючи за ухвалення “закону про амністію” проросійських сепаратистів в Україні під час засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай» в 2015 році, заявив, що “ніхто не повинен піддаватися кримінальному переслідуванню”. Причому під час подальшої розмови Путін показав, попри слово “ніхто”, що турбується саме за керівників окупаційних адміністрацій території Донецької та Луганської областей.

Ці та інші вислови проросійських лідерів дозволяють підозрювати “Опозиційну платформу — За життя” в тому, що вона прагне або тотального звільнення від відповідальності проросійських бойовиків навіть за тяжкі та особливо тяжкі злочини, або прагне повернення лідерів проросійських сепаратистів у публічну політику України, щоб ті могли бути обраними до органів центральної та місцевої влади у всеукраїнських масштабах. Це не знизить напруги у суспільстві, а навпаки призведе до підняття хвилі обурення та загострення протистояння, стане для активної частини громадян доказом несправедливості державної влади та безкарності в країні. Звільнення від покарання за тяжкі і особливо тяжкі злочини лише спонукатиме безкарно чинити злочини проти життя, здоров’я, честі, гідності та свободи українців. Проросійські бойовики зможуть вільно пересуватися країною, чинити злочини з мотивів помсти, виконувати функції найманих вбивць під керівництвом спецслужб Росії.

2. ОпоПлатформа і російська окупація Криму

В передвиборчій програмі “Опозиційної платформи — За життя” немає жодного слова про Крим. Варто нагадати, що керівництво Російської Федерації неодноразово публічно відмовлялося вести перемовини про повернення анексованого півострову під контроль України. Тож існує підозра, що відсутність згадок про Крим в програмі пов’язані саме з цим фактом.

3. ОпоПлатформа і питання територіального устрою України

Крім вищезгаданої обіцянки про надання Донбасу “автономного статусу” з “вільною економічною зоною”, партія декларує намір “розширити повноваження місцевого самоврядування”, і під розширенням повноважень має на увазі “створення муніципальної поліції”, а також прямі вибори “керівників регіональної влади”.

В тексті російськомовної версії передвиборчої програми політичної сили, яка була розіслана в ЗМІ прес-службою дніпровського обласного відділення партії одразу після затвердження тексту на з’їзді “Опозиційної платформи — За життя”, партія також обіцяє “створити вільні економічні зони” на всій території України. Та в оприлюдненій на сайті Центральної виборчої комісії україномовній програмі фраза чомусь відсутня. Цю обіцянку можна, з огляду на все вищесказане, сприймати в контексті пункту примітки до Мінську-2 щодо “транскордонного співробітництва… з регіонами Російської Федерації”. Тобто існує підозра, що “Опозиційна платформа — За життя” прагне зміцнити економічні зв’язки з Росією ще більшої кількості українських регіонів, ніж окуповані території.

Що ж до обіцянки створити “муніципальну поліцію”, то слід нагадати, що станом на сьогодні поліція в Україні керується центральною, а не місцевою владою. Наразі невідомо, чи прагне “Опозиційної платформи — За життя” позбутися єдиної всеукраїнської структури керування поліцією, чи допускає наявність паралельних місцевих альтернатив. Проте, з огляду на декларацію підтримки партією виконання Мінських домовленостей, варто нагадати, що один з пунктів примітки до Мінську-2 передбачає “створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької і Луганської областей”. І “покрокова” логіка виконання пунктів Мінську-2 не передбачає домінантної ролі керованої центральною владою України поліції.

В своїй програмі партія обіцяє пряму виборність керівників таких муніципальних поліцій мешканцями населених пунктів всієї України. Проте якщо змоделювати реалізацію цієї передвиборчої обіцянки на практиці, то слід наголосити, що поведінка таких місцевих поліцейських все ж залежатиме і від інших, не менш важливих факторів. Залежатиме, зокрема, від того, чи визначатиме місцева влада повноваження і поточні завдання муніципальних поліцейських, та чи контролює фінансування їх утримання. Важливим фактором функціонування таких сил на місцях буде і рівень проросійського впливу на окремі регіони України.

Наприкінці 2015 року в українському парламенті провалився законопроект «Про муніципальну варту», який пропонував щоб місцеві ради обласних центрів і міст обласного значення могли формувати і контролювати таку місцеву поліцію. “Варта” мала виконувати підзаконні акти місцевих рад, а також переслідувати мешканців населених пунктів за невиконання цих актів. Частина громадянського суспільства тоді розкритикувала законопроект, оскільки побачила можливість для узаконення «приватних армій» для обслуговування інтересів місцевих еліт — репресивних апаратів проти місцевої громадської та політичної опозиції, що дозволило б на роки законсервувати на місцях владу відповідних еліт. Активісти також наголошували, що в окремих регіонах така місцева поліція могла стати прикриттям для діяльності диверсійних проросійських терористичних груп, організаційну основу для нового сплеску сепаратизму. Усі ці загрози вочевидь актуальні і у 2019 році. Варто також підкреслити, що в деяких містах України вже функціонують підконтрольні місцевій владі структури з назвами “муніципальна варта” або “муніципальна охорона”, які мають напівлегальний статус та частково протизаконні повноваження. І вищезгадані проблеми, пов’язані з їх діяльністю, вже проявляють себе в тій чи іншій мірі.

“Опозиційна платформа — За життя” також обіцяє добитися того, щоб не Президент України, а місцеві мешканці обирали голів місцевих державних адміністрацій. Цей пункт передвиборчої програми вочевидь має на меті додатково зменшити вплив центральної влади на регіони в Україні.

Виконання вищезгаданих передвиборчих обіцянок призведе до зміни принципів відносин місцевих органів влади з центральною владою — регіони України набудуть ознак федеративних утворень.

Варто також додати, що за останні роки в ефірі як “112 каналу”, так і російського каналу “НТВ” Віктор Медведчук неодноразово публічно заявляв, що є прихильником федералізації України. Ще в 2012 році він писав у статті на сайті своєї організації “Український вибір”, що вважає федеративний устрій “більш прогресивною” формою державного устрою по відношенню до унітарної, причому українське суспільство має “бути готовим” до федералізації. Приблизно за місяць до початку Революції Гідності в 2013 році Медведчук в статті на тому ж сайті писав, що вслід за процесом децентралізації в Україні “природно” піде процес федералізації. Президент Російської Федерації Володимир Путін також публічно висловлювався за федералізацію України, а в інтерв’ю німецькому каналу “ARD” у 2014 році заявив, що не бачить відмінності між федералізацією і децентралізацією: “Це ж все гра словами. Треба зрозуміти, що вкладається в ці поняття: децентралізація, федералізація, регіоналізація. Можна напридумувати ще десяток слів”. Нагадуємо також, що інспіровані керівництвом Російської Федерації вимоги щодо федералізації України були гаслами учасників протестів так званої “російської весни” в низці населених пунктів України в 2014 році, які передували сепаратистським гаслам, а також закликам про введення російських військ в Україну та гаслам про приєднання українських територій до Росії.

Федералізація не узгоджується із засадничими положеннями Конституції, і сама по собі є загрозою для унітарності України, цілісності і недоторканності її території в межах існуючого кордону, бо може призвести до сецесії (відокремлення) територій. А за умов активного втручання Російської Федерації і, зокрема, Угорщини, ці процеси призведуть до нових анексій українських територій іноземними державами, а також нових воєн за ці території.

4. ОпоПлатформа і питання обороноздатності України

В передвиборчій програмі “Опозиційної платформи — За життя” немає жодного слова про українську армію.

Натомість одним з своїх першочергових кроків в українському парламенті партія бачить “забезпечення активного нейтралітету України у військово-політичній сфері та неучасть в будь-яких військово-політичних союзах”. Судячи з риторики лідерів партії, мова про членство України в Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Згідно з нещодавніми змінами до Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить реалізація стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в цьому міжнародному військово-політичному союзі. “Опозиційна платформа — За життя” вочевидь збирається ініціювати виключення з Конституції відповідної норми, або ж саботувати її виконання.

5. ОпоПлатформа і референдуми

“Опозиційна платформа — За життя” обіцяє “забезпечити реальне народовладдя” задля “спільного управління країною”. Для цього партія збирається прийняти Закон “Про всеукраїнський та місцеві референдуми за народною ініціативою”.

Тут варто нагадати, що Конституція України визначає два види всеукраїнських референдумів: за ініціативою представницької влади (призначається Верховною Радою України або Президентом України) та за народною ініціативою. Причому за допомогою обох варіантів референдумів можна вирішувати питання про зміну території України. А в Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2008 від 16 квітня 2008 року йдеться про те, що на всеукраїнських референдумах за народною ініціативою можна визначати і змінювати конституційний лад в Україні, приймати Конституцію України, а також приймати або вносити зміни в закони України. Тут варто ще раз підкреслити, що законопроект, який політична сила планує ухвалити, має бути про референдуми саме за народною ініціативою.

В своїй передвиборчій програмі “Опозиційна платформа — За життя” декларує, буцім збирається використовувати механізм референдумів задля того, щоб громадяни могли висловлювати недовіру та відправляти у відставку представників чи не всіх ключових органів влади. Проте з огляду на інші вищезгадані обіцянки, існує обґрунтована підозра, що партія збирається використовувати референдуми для автономізації та федералізації України, відмови від Криму, а також збільшення економічного та політичного впливу Росії на Україну. Подібне використання такого механізму прямої демократії як референдум може призвести до розколу українського суспільства аж до початку справжньої громадянської війни.

6. ОпоПлатформа і мовна політика

В передвиборчій програмі партія декларує, буцім в Україні існує “політика мовних заборон та утисків” (в російськомовній версії програми — “політика мовних квот”), тому обіцяє “повернути громадянам України право говорити, спілкуватися, навчатися російською та мовами національних меншин”, скасувати “закони про мову, освіту”. Причому першим з першочергових кроків до “розбудови соціальної держави” чомусь вважає саме забезпечення “можливості навчатися рідною мовою”.

Варто нагадати, що “мовне питання” традиційно використовується проросійськими політичними силами в Україні задля того, щоб формувати та активізовувати свій електорат. У 2014 році втручання Російської Федерації в цей дискурс створила реальні загрози для національної безпеки України. Проросійський воєнний злочинець Ігор “Стрєлков” Гіркін, який вбивав та за наказами якого катували й вбивали українців, в одному з своїх інтерв’ю сказав наступне: “Люди б’ються за Росію, російський народ, за свободу, за своє право говорити російською мовою, за своє право навчати дітей російською мовою, говорити те, що думаєш, а не болісно в голові перекладати там з російської на українську”. В тому числі через вплив Росії влада Угорщини також зараз розігрує “мовне питання” в політиці з Україною, оскільки має до України територіальні претензії.

7. ОпоПлатформа і релігійна політика

В передвиборчій програмі партія заявляє, що в Україні є проблема “втручання влади у справи релігійних громад”, та обіцяє “не допустити подальшого втручання держави у справи церкви” шляхом скасування закону “про перейменування церкви”.

Мова, вочевидь, про Закон України “Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України”, який був ухвалений наприкінці 2018 року. Цей закон зобов’язує Українську православну церкву Московського патріархату (УПЦ МП) змінити назву, вказавши приналежність до Російської православної церкви.

Не зайвим буде нагадати, що УПЦ МП є мережею проросійських агентів впливу в Україні, які керуються з Російської Федерації. Прихожани ж цієї церкви є традиційним електоратом проросійських партій.

8. ОпоПлатформа і політика історичної пам’яті

Партія в своїй передвиборчій програмі обіцяє скасувати “закони про декомунізацію”. Тобто всі або частину з законів України “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті”, “Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939–1945”, “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років” та “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки”, які були ухвалені в 2015 році.

Слід нагадати, що проросійські політичні сили в Україні як і влада Російської Федерації традиційно використовують ностальгію частини свого електорату за часами існування СРСР задля отримання політичних дивідендів. Наприклад, зараз, під час виборчих перегонів, міський голова Харкова Геннадій Кернес, який є одним з лідерів конкуруючої з “Опозиційною платформою — За життя” проросійської політичної сили “Опозиційний блок”, всупереч вимогам одного з зазначених декомунізаційних законів добився відміни перейменування одного з проспектів міста. Варто згадати і про те, що під час так званої “російської весни” у 2014 році, коли Росія інтенсивно втручалася у внутрішньоукраїнські справи, памятники радянським тоталітарним лідерам гуртували навколо себе проросійських сепаратистів та федералістів, оскільки символізували також Росію і Володимира Путіна. Що вочевидь призвело до загроз національній безпеці України.

9. ОпоПлатформа і інші питання національної безпеки

В своїй передвиборчій програмі “Опозиційної платформи — За життя” обіцяє “гарантувати повернення до політики багатовекторності”, що означає відновлення стосунків з Російською Федерацією та її впливу на українську економіку. Партія обіцяє “припинити політику обопільних санкцій та відновити взаємовигідні торгово-економічні зв’язки з Росією та країнами СНД”, “створення Тристороннього газотранспортного консорціуму” та “зниження тарифів на газ для населення України до 3800–4000 грн за тис. куб. м за рахунок в тому числі прямих поставок газу із РФ”.

Партія також обіцяє “переглянути умови участі України у Світовій організації торгівлі та зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом”. Слід нагадати, що в 2013 році Президент Росії Володимир Путін шантажував колишнього Президента України Віктора Януковича, щоб той відмовився від підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом і створення зони вільної торгівлі між ЄС і Україною. Ці події призвели тоді до початку Революції Гідності.

“Опозиційна платформа — За життя” серед своїх також першочергових кроків також бачить скасування Закону України “Про очищення влади”, який встановлює заборону впродовж років обіймати державні посади функціонерам режиму екс-президента Віктора Януковича, держслужбовцям-сепаратистам, екс-посадовцям КДБ, Комуністичній партії СРСР та союзних радянських республік, а також чиновникам, які приховують свої доходи. Передвиборча обіцянка партії свідчить про прагнення партії повернути до влади осіб зазначених категорій, що може допомогти працевлаштувати на державних посадах як функціонерів партії, так і безпосередніх агентів впливу Російської Федерації.

10. ОпоПлатформа і права людини

Хоч партія і стверджує, буцім їх “попередники” у владі “систематично порушували права і обмежували свободи мільйонів українських громадян”, проте в своїй передвиборчій програмі обіцяє захищати лише соціальні права, а не громадянські і політичні.

Партія також обіцяє “введення мораторію на питання, які розколюють країну”. Вище ми вже писали про те, що гасло проти розколу є лише пустопорожньою популістичною декларацією “Опозиційної платформи — За життя” — передвиборча програма партії навпаки направлена на поступову автономізацію, федералізацію та подальший розвал України на частини. До того ж, комплексний аналіз риторики програми свідчить про те, що “питаннями, які розколюють країну” партія вважає “питання мови, історії, віри”, причому йдеться саме про проукраїнське бачення вирішення цих питань.

З цього випливає обґрунтоване припущення, що під “мораторієм” партія має на увазі нові закони, ухвалені з метою звуження змісту та обсягу свободи вираження поглядів та поширення інформації з певних тематик. Ґрунтується припущення на факті голосування за сумнозвісні “диктаторські закони 16 січня” 2014 року, та фактах реєстрації відповідних законопроектів народними депутатами “Партії регіонів” VII скликання Верховної Ради, частина яких сконцентрувалася сьогодні у виборчих списках “Опозиційної платформа — За життя”.

В рамках цього припущення обіцянку “Опозиційної платформи — За життя” прийняти закон про референдуми за народною ініціативою також можна сприймати як загрозу для звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. З огляду на конфлікти, які час від часу відбуваться на місцевому рівні, місцеві референдуми за народною ініціативою дійсно можуть бути викликом. Оскільки можуть бути використані для розколу українського суспільства, дискримінації меншостей з боку більшості, звуження прав місцевої громадської та політичної опозиції за ініціативи місцевих владних еліт.

ВИСНОВОК:

“Опозиційна платформа — За життя” є відверто проросійською політичною партією, виконання передвиборчої програми якої призведе до збільшення впливу Російської Федерації на внутрішню та зовнішню політику України, спричинить повзучу федералізацію аж до розвалу української держави на частини, нових анексій українських територій іноземними державами, а також нових воєн за ці території. Виконання програми партії може лише відтермінувати воєнний конфлікт з Росією, який в подальшому поглибиться. Українському громадянському суспільству та проукраїнським політичним силам варто чітко усвідомлювати загрозу, яку становить можливість масового представництва цієї партії в єдиному органі законодавчої влади в Україні — Верховній Раді.

Аналіз передвиборчої програми підготував: 
Михайло Лебедь, учасник Ради засновників громадсько-політичного руху “Межа”, фейсбук, Національне бюро розслідувань України