Про скандал навколо «продажу Врадіївської ходи»
июля 22, 2013
Обіцяла я написати окремий пост про скандал, пов’язаний з чи то мєнтовським, чи то гебешним відео, на якому Сергій Мельниченко та Ігор Мазур-Тополя, люди, яких я знаю багато років, ведуть перемовини про «зливання» Врадіївської ходи за 100 тисяч доларів, і нібито беруть завдаток.
Обіцяла — значить, пишу. З важким серцем.
Ось це відео.
Ось повний запис прес-конференції, на якому Мазур і Мельниченко пояснюють свою версію того, що відбулося. За їхніми словами, грошей (чи «куклу» грошей) вони не брали (на відео цього справді нема), а пішли на цю зустріч і вели ці розмови, бо хотіли вивідати плани влади і не допустити провокацій і кровопролиття.
Звісно, що ситуація дуже-дуже негарна. Хлопці (Мазур і Мельниченко) у ній виглядають або політичними заробітчанами, або, перепрошую, лохами, які хотіли погратися з владою у шпигунські ігри — і при цьому дали їй розкішний компромат на себе, який можна негайно оприлюднювати, а самі не подбали ні про свідків зі свого боку, ні про аудіо- чи відеофіксацію розмови. Знаю, що у структурі, до якої входить один з хлопців, є підготовлені люди, які могли б забезпечити прикриття такої зустрічі. Мене дивує, чому до них не звернулися.
Також мені дивно, чому представники влади запросили на цю зустріч і гроші запропонували людям, які, наскільки мені відомо, не були серед організаторів Врадіївської ходи і навряд чи могли (особливо Мазур) якось вплинути на перебіг подій.
Вчора я була дуже-дуже зла. Я завжди стаю зла, коли чую про якийсь громадський активізм за гроші.
Ні, я крізь пальці дивлюсь на те, коли громадські активісти за гроші захищають когось від рейдерів. Бо будь-якій організації потрібні кошти на діяльність, а під час рейдерських конфліктів обидві сторони б’ються за великі гроші, які чекають їх в разі перемоги — тому ніхто не зобов’язаний захищати їх безкоштовно.
І зовсім інша річ — коли за гроші беруть або не беруть участь в акціях, пов’язаних з мовними, державними, патріотичними питаннями, з питаннями бєспрєдєлу міліції тощо.
Проплачені активісти (передусім, звичайні «прапороносці») роблять зло, масштаби якого важко осягнути. Люди ж не дурні, вони бачать, коли акції проплачені, і безкоштовно, за ідею, виходити не хочуть, щоб не відчувати себе лохами, за яких хтось узяв гроші і поклав собі до кишені.
Більше того, я сприймаю тих, хто платить за акції, мало не як особистих ворогів, тому що сама вже майже 10 років беру участь у «двіжі» і за весь цей час не взяла ні копійки. З моєї дзвіниці це виглядає так, що я роками, надриваючись, пхаю якийсь важкий вантаж вгору — безкоштовно, за ідею, а хтось за гроші цинічно, в мене на очах, потрошку скидає це вниз…
Але минула доба, і мій гнів улягся.
Я зрозуміла, що не варто взагалі роздмухувати цю тему.
Що ці двоє — далеко не найгірші з тих, кого я знаю.
Що вони вже тепер навчені гірким досвідом і більше з професійними шахраями в такі ігри не гратимуться. Що не варто їх «добивати».
Що будь-які скандали і розборки вигідні лише ворогам, для цього вони й роблять такі підстави — щоб ми тут чубилися і про них забули.
І ще одне. Зробимо для себе висновок, як працює влада. Щоправда, нічого нового ми з цієї історії про її методи не дізналися, але хай вона буде для нас як нагадування. Спілкуючись з представниками влади або просто з малознайомими людьми, які не користуються нашою довірою, пам’ятаємо, що кожне наше слово і кожна дія можуть бути використані проти нас. Не говоримо і не робимо нічого, що можна буде потім трактувати не на нашу користь.
Олена Білозерська, bilozerska.livejournal.com
