До чого призведе скасування застави, або Гільйотина як ліки від головного болю
апреля 6, 2015
Ухвалений у 2012 році новий Кримінальний процесуальний кодекс був оцінений міжнародними інституціями як революційний. Нинішнє ж керівництво держави готове «закручувати гайки» і провести контрреволюцію в сфері кримінальної юстиції.
Про це свідчать бажання президента Петра Порошенка та прем’єра Арсенія Яценюка відмовитися від права підозрюваних на внесення застави.
Якщо це станеться, від демократичної Європи Україна рухатиметься в зворотному напрямку.
Владні ініціативи
За новим КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. У випадку, коли не йдеться про тяжкий злочин, вчинений насильницьким способом, передбачається застосування до підозрюваної особи альтернативних запобіжних заходів. Одним із них є внесення застави. Таке рішення приймається слідчим суддею за клопотанням прокурора.
Слідчий суддя, який ухвалює таке рішення, не може проігнорувати цю пряму вимогу КПК. А це, на думку багатьох нинішніх високопосадовців, дозволяє відпускати на волю корупціонерів.
Тому уряд пропонує внести зміни до законодавства і заборонити суддям відпускати підозрюваних під заставу. Не відстають і народні депутати, які вже зареєстрували п’ять законопроектів на цю тему – №№ 1838, 1871, 2086, 2284 і 2330 – щоправда, частину з них уже відкликано.
Таку ідею підтримав і Петро Порошенко: «На жаль, діюче законодавство передбачає заставу. Але в умовах вимагання хабару, в умовах корупції в особливо великих розмірах – ми маємо вилучити можливість звільнення під заставу корупціонера, який грабує державу»,– сказав він в інтерв’ю одному телеканалу.
Дивно, що цього прагне влада, яку всі визнають демократичною. Такі ідеї виникають від браку розуміння сутності й спрямованості КПК у демократичному суспільстві.
У тоталітарних державах цей закон є всього лише способом для боротьби зі злочинністю, і не більше.
Але в демократичних країнах КПК у першу чергу повинен скеровуватися на захист прав і свобод людини. Часто цей кодекс називають другою Конституцією. Тут можна згадати вислів відомого італійського криміналіста Енріко Феррі, який говорив, що «кримінальні закони пишуться для злочинців, а кримінально-процесуальні – для чесних і порядних людей».
Втім, уряд воліє ставити знак абсолютної рівності між статусами «підозрюваний» і «винуватий». І тепер не зрозуміло, коли він є щирим: коли хоче скасувати право внесення застави – чи коли готує комплексну Національну стратегію в сфері прав людини?
Очевидно, що ці речі несумісні. І урядовці мусять для себе зробити вибір між правами людини й репресивними механізмами.
Проблема відсутня
Цілком зрозумілою є політична логіка, якою послуговуються нинішні посадовці, адже суспільство прагне бачити реальні результати боротьби з корупцією. А їх досі немає.
Але як би в такій ситуації вчинила чесна влада?
Перш за все, пояснила б людям, що вихід особи під заставу – це не звільнення від відповідальності особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Це всього лише попередній захід у процесі розслідування, яке проводиться до ухвалення судом вироку.
І тому не факт, що підозрюваний, який вніс мільйони гривень під заставу, обов’язково буде переховуватися від слідства, залишивши Україну.
Навіть навпаки – судова статистика за 2014 рік свідчить, що у нас немає проблем із виконанням підозрюваними умов такого запобіжного заходу, як застава. Так, усього на рахунки держави підозрюваними за рік було внесено близько 30 мільйонів гривень. З них – лише 78 тисяч стягнули на користь держави внаслідок порушення умов застосування цього запобіжного заходу.
Іншими словами, порушення умов такого зобов’язання відбулося лише в 0,26% випадках.
До того ж, завдяки застосуванню такого запобіжного заходу з’являється реальна можливість виплати компенсації жертвам злочинів. Оскільки кошти, що їх внесено на рахунки держбюджету як застава – а йдеться про 30-40 мільйонів гривень щороку, – після засудження осіб виплачуються як відшкодування шкоди потерпілим та державі.
Без цих коштів ми залишаємо частину потерпілих без гарантій отримання відшкодування. А в держави в умовах економічної кризи не швидко з’явиться можливість самостійно наповнювати ці рядки бюджету.
Втім, влада воліє використовувати класичний єзуїтський прийом, коли єдиними ліками від головного болю роблять гільйотину.
Наслідки обмеження прав і свобод
Окрім, звісно, фінансової сторони, важливою є й правове обґрунтування цього питання.
Міжнародне право, зокрема, 5-та стаття Конвенції із захисту прав людини із основоположних свобод, і Конституція, стаття 29, виходять з того розуміння, що кожна людина є вільною.
Однієї лише наявності підозри в держави щодо вчинення особою певного, навіть найтяжчого, злочину – недостатньо, щоб обмежувати або позбавляти її цієї цінності, особистої свободи. Повинні обов’язково бути й інші підстави, які обґрунтовують наявність ризику переховування підозрюваного, вчинення нових злочинів, впливу на свідків і слідство тощо.
А закон, який визнає тяжкість злочину єдиною підставою для безальтернативного взяття під варту особи, буде порушувати зазначені стандарти.
Хіба в країні, де перемогла Революція гідності, не знають ціну свободи?
Але влада не зважає на це. І, керуючись лише популістськими міркуваннями, намагається звузити права осіб, підозрюваних у корупційних діяннях. Хоча мала б знати, що положення 3-ї частини 22-ї статті Основного закону не допускають звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. До того ж, є десятки рішень Європейського суду з прав людини, які встановлюють, що тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, не може бути визначальною підставою для тримання особи під вартою.
Відтак, якщо на законодавчому рівні буде заборонено застосування альтернативного запобіжного заходу – внесення застави, – підозрювані зможуть подавати заяви до ЄСПЛ, оскаржуючи правомірність взяття під варту та вигравати справи. У результаті, Україна з бюджету змушена буде виплачувати їм десятки тисяч євро компенсації.
За помилки влади заплатимо ми з вами зі своїх кишень, які й так схудли за останній рік.
І в цьому випадку аргументація про те, що корупція в Україні це найбільше зло, – не матиме значення. Бо йдеться не лише про відібрання в громадян права на свободу, а й на справедливий суд. Адже суддя під час ухвалення рішення про взяття під варту фактично не матиме вибору й буде змушений освячувати те, із чим до нього прийшов прокурор.
Навіть зараз, коли цей вибір є, майже в 9 з 10 випадків суд погоджується брати під варту осіб, які підозрюються прокуратурою.
Де гарантія, що кожен із нас не попаде в цю нещасливу дев’ятку?
Як вихід – заочне засудження
Що ж стосується осіб, підозрюваних у корупційних злочинах, то слід нагадати, що в Україні з минулого року діє механізм заочного засудження.
Отже, якщо такі підозрювані, вийшовши під заставу в декілька мільйонів гривень, утечуть і почнуть переховуватися, їх можна буде притягти до кримінальної відповідальності шляхом ухвалення заочно вироку. У такий спосіб удасться конфіскувати все їхнє майно та гроші, повернувши награбоване ними державі.
Це набагато ефективніше ніж скасовувати демократичну норму закону, порушуючи зобов’язання України перед Радою Європи. Та й 14-та стаття Угоди про Асоціацією з ЄС передбачає зобов’язання України дотримуватися принципу верховенства права. А такі новації явно порушують цей принцип.
Натомість у запропонований владою спосіб ми не тільки втратимо додаткові кошти від призначення застави, які поповнюють держбюджет та допомагають відшкодувати шкоду жертвам злочину – але й виплачуватимемо чималі компенсації за рішенням ЄСПЛ. Разом із тим, державі доведеться виділяти значну суму державних коштів на утримання підозрюваних у СІЗО, кількість яких, із забороною внесення застави, суттєво збільшиться.
Існують і інші аргументи шкідливості й небезпечності висловлених ідей про скасування застави.
Але вони не матимуть значення для влади, яка лише імітує боротьбу з «міфічними» корупціонерами-мільйонерами.
Олександр Банчук, головний експерт групи з реформи органів правопорядку ініціативи Реанімацйний Пакет Реформ, Національне бюро розслідувань України
