Рада з порушенням регламенту прийняла тоталітарний закон про «партійне рабство»
февраля 17, 2016
Верховна Рада 16 лютого 2016 року після відмови прийняти закон, що дозволить партіям виключати кандидатів у нардепи зі свого списку після проведення виборів, повернулася до розгляду документу і ухвалила його.
Про це повідомляє Національне бюро розслідувань України.
Як свідчать дані на сайті парламенту, за 2 години після провалення цієї ініціативи парламент 238 голосами знову повернувся до її розгляду і 236 голосами прийняв за основу і в цілому.
Голова Верховної Ради Володимир Гройсман пояснив необхідність повернення до розгляду законопроекту №3700 тим, що 5 фракцій звернулися до нього з проханням провести повторне голосування щодо цього питання.
Нагадаємо, відповідно до редакції документу, яка була озвучена лідером фракції Радикальної партії Олегом Ляшком, передбачено, що в разі прийняття партією рішення, передбаченого частиною 3 статті 105 закону про вибори Ради, щодо кандидата у депутати до прийняття рішення Центральною виборчою комісією про визнання його обраним, ЦВК приймає рішення про виключення зазначеного у рішенні кандидата у депутати з виборчого списку партії.
Встановлено, що партія, яка висунула кандидата в депутати, включеного до її виборчого списку, що взяв участь у розподілі депутатських мандатів, може прийняти рішення про виключення кандидата у депутати, який за результатами виборів відповідно до частини 10 статті 98 цього закону вважається не обраним, зі свого виборчого списку у будь-який час після дня виборів до прийняття рішення ЦВК про визнання його обраним. Таке рішення приймається відповідно до статуту партії з’їздом, зборами, конференцією партії. Виписка з протоколу цих заходів, підписана головуючим, та рішення, підписане керівником та скріплене печаткою партії, не пізніше ніж на 5-й день з дня прийняття рішення передаються до ЦВК. На підставі цих документів ЦВК не пізніше, ніж на 5-й день з дня їх отримання приймає рішення про виключення зазначеного у рішенні кандидата у депутати з виборчого списку партії.
Передбачено, що дія цього закону поширюється і на виборчі списки кандидатів у депутати від політичних партій, які були суб’єктами виборчого процесу на позачергових виборах Ради 26 жовтня 2014 року.
На ранковому засідання 16 лютого Верховна Рада відмовилася прийняти цей закон.
Відповідний законопроект №3700 є спільною ініціативою голови фракції «Блоку Петра Порошенка» Юрія Луценка, голови фракції «Народний фронт» Максима Бурбака, голови фракції «Батьківщина» Юлії Тимошенко, голови фракції Радикальної партії Олега Ляшка, голови фракції «Самопоміч» Олега Березюка та депутата з РПЛ Олега Купрієнка.
Провальне голосування за законопроект 16 лютого 2015 р. мало би призвести до визнання його відхиленим та неможливості його внесення на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях парламенту (стаття 107 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”). Натомість за вимогою лідерів п’яти депутатських фракцій Верховна Рада України у цей же день проголосувала за повернення до розгляду законопроекту та із порушенням Регламенту проголосувала за основу та в цілому.
Відмова від другого читання цього законопроекту також відбулася із порушенням Регламенту. Як засвідчує стенограма пленарного засідання Верховної Ради України, частина народних депутатів України висловлювала гострі зауваження до законопроекту, а регламентні норми передбачають можливість прийняття Закону без другого чи третього читання лише у разі визнання законопроекту таким, що не потребує доопрацювання та відсутності зауважень щодо його змісту від народних депутатів. Крім цього, законопроект № 3700 поставив своєрідний антирекорд за кількістю спроб включити його до порядку денного та результативно проголосувати протягом грудня 2015 — лютого 2016 р. (відбулося 25 відповідних голосувань).
Проект Закону № 3700 не відповідає рекомендаціям та висновкам авторитетних міжнародними організаціями щодо неприпустимості партійного диктату над обраними народними представниками. Законопроект № 3700 вводить цей диктат на рівні виборчих списків.
Міжнародні організації, зокрема Парламентська Асамблея Ради Європи та Європейська комісія “За демократію через право” (Венеціанська Комісія), раніше надавали негативну оцінку імперативному мандату для народних депутатів України. До прикладу, у Резолюції ПАРЄ “Функціонування демократичних інститутів в Україні” від 19. 04.2007 р. зазначалося, що відкликання народних представників політичними партіями“) є неприйнятним в демократичній державі. Асамблея висловлювала впевненість, що послідовна політична програма, відповідальне та віддане членство в партії, а також прискіпливий відбір партійних кандидатів є ефективнішими інструментами заохочення партійної та фракційної дисципліни (пункт 9 Резолюції). Натомість у висновку Венеціанської Комісії щодо проекту змін до Конституції України від 13 .12.2003 р. зазначалося, що прив’язування мандату народного депутата до членства в парламентській фракції партії чи блоку партій поставить до певної міри партії чи блок партій над виборцями, які самі не мають можливості скасувати парламентський мандат, яким депутат наділяється шляхом виборів.
Ці рекомендації про неприпустимість партійного диктату щодо народних представників є актуальними і для законопроекту № 3700, оскільки останній вводить необмежені можливості керівництва партії переглядати перелік вже де-факто обраних осіб після оголошення результатів голосування. Пропонується застосувати один із специфічних різновидів партійного імперативного мандату, котрий ставить рішення партії вище волевиявлення виборців.
Положення законопроекту № 3700 підривають довіру громадян до результатів голосування та інституту виборів в цілому.
Відповідно до чинного законодавства про вибори народних депутатів України виборці голосують в цілому за виборчий список політичної партії, жодним чином не розмежовуючи підтримку тим чи іншим кандидатам. При цьому, виборчі списки містять черговість кандидатів, на яку не може не звертати увагу виборець. Перегляд виборчого списку після оголошення результатів голосування змінює зміст волевиявлення виборців.
Застосування положень законопроекту до виборчих списків нинішніх парламентських партій засвідчує поточну політичну мотивацію лідерів фракцій лобіювати відповідний законопроект та намагання підлаштувати законодавство під внутрішньопартійні виклики.
Новоприйняті закони, які відомо, не мають зворотної дії в часі, а тому спроби застосувати положення проекту № 3700 до нинішнього парламенту є сумнівними з правової точки зору .
