Смерть демократії
августа 31, 2019
Перший день роботи парламенту чітко показав одну вкрай показову тенденцію. У нас вмер парламентаризм. Цілком. Чи назавжди, чи тимчасово — побачимо. Але станом на вже, він вмер.
Те, як себе поводив у парламенті президент, — не просто неприпустимо. Це дикунство. Звісно, дикунам дикунство подобається і бацька-style рулить…
Хто такий президент в парламенті? Ніхто! Він не те, що не має анінайменшого права керувати парламентом і вказувати спікеру, що робити, а що — ні. Він не має права навіть натякати на це.
А вийшло так, що президент в парламенті себе почуває, як удома. І це тоді, коли за умов парламентсько-президентської держави, якою ми є де юре, саме у парламенті президент має себе почувати вкрай некомфортно. Це є передумовою недопущення узурпації влади.
Не може в принципі бути одобрямса в парламенті для президента. Парламент — це плюралізм! Це не струнка вертикаль влади. Саме різнобарв’я парламенту і є гарантією збереження демократії, бо, зрештою, саме парламент і є уособленням демократії. Не президент, не уряд, не суд, а парламент. Адже тільки там представлено якомога ширше коло громадських позицій.
Президент практично завжди представляє меншість громадян, бо явка на виборах ніколи не дозволить президенту репрезентувати більшість громадян. Чинний президент представляє всього третину громадян. Він не може бути уособленням демократії в принципі. Так, нинішній парламент не особливо випереджує нинішнього президента у відсотках. Але він випереджує його у представленні значно ширшого кола громадян.
Я не говорю про війни Сенату і Цезаря чи Парламенту і короля… Я веду мову про систему важелів і противаг, без якої неможлива сучасна демократична держава…
Я побачив маленького пана Алоїзовича в стінах парламенту. Не такого харизматичного, значно гіршого актора, в рази гіршого оратора, одначе з не меншими амбіціями, які так міцно тримають його у своїх лещатах, що шансів вирватися у нього, гадаю, нема…
А масовий одобрямс будь-яких слів чи дій президента з боку більшості парламентарів наштовхує на думку про те, що в залі Верховної Ради не вистачає тільки вишеньки на торті — зігування…
Перед очима 96 депутатів Рейхстагу… Історія має приклади, пані і панове…
Анатолій Мицкан, фейсбук, sprotiv.org
