@nacburo

RSS

Пошук

НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ

Люди з правлячої нині у країні Партiї регiонiв крадуть. Цю думку можна почути часто. I у її прав­дивостi, мабуть, уже мало хто сьогоднi сумнiвається. Люди переконані, що регіонали крадуть кошти платників податків, майно. Крадуть перспективу в кожної людини.

Саме це розумiння змушує виборців шукати альтернативу правлячій партії.

Є чимало людей, якi вважають, що такою альтернативою може бути партiя Тягнибока “Свобода”. I ось тут, щоб знову не загнiз­дилося у наших серцях велике розчарування, як це вже було пiсля Помаранчевої революцiї, варто з’ясувати принциповi речi: якщо Партiя регiонiв краде, будучи при владi, то звiдки бере грошi “Свобода”, ще навіть не ставши владою?

Чеснiсть у вiдповiдi на це запитання означає багато. Дуже багато.

А саме: чи партiя “Свобода” принципово вiдрiз­няється вiд Партiї регiонiв? Чи це тi самi бiлi сорочки на грудях любителiв пожити за рахунок платникiв податкiв, лише — з вишивкою?

“Свобода” розмов про джерела її фінансування не любить. Але час від часу мусить щось людям пояснювати.

Аналіз преси засвідчує, що лише двічі дійшло до прізвищ. Серед усiх членiв партiї “Свобода” тiльки одного Олег Тягнибок назвав “спонсором партiї” на пріз­вище. Публiчно. Такою була вiдповiдь лiдера “свободiвцiв” на запитання жур­налiста “Української правди”: хто фiнансує його партiю?

Лідер “Свободи” та шеф його виборчого штабу переконують виборців у тому, що не відповідає дійсності.

Те, що лiдер партiї не обмовився, пiдтверджує ще одне нещодавнє iнтерв’ю — вiце-спiкера та багато­лiт­нього керiвника виборчого штабу “Свободи” Руслана Кошулинського.

Пана Кошулинського також запитали, хто ж фiнан­сує партiю. I високопоставлений партiйний функцiо­нер, як i пан Тягнибок, не вагаючись голосно назвав те саме прiзвище.

I останнiй факт. Днями у продажу з’явився новий номер журналу “Форбс”. Пiд заголовком “Золото партiї” — текст про партію “Свобода”. Також iз зазначенням “один з головних спон­сорiв партiї” під фото людини з тим же прізвищем.

Отже, хочемо ми цього чи нi, доводиться прийняти цю думку: один із головних спонсорів “Свободи” — людина на прiзвище Гутник. Саме це прiзвище назвали вголос керівники пар­тії — Тягнибок i Кошулинський.

Чому цей чоловік дає партії свої кровнi? Пат­рiот вiн, романтик чи холодний прагматик, який, фi­нансуючи полiтикiв, має певний розрахунок щодо повернення своїх вкладень?

Беручи грошi у спонсорiв, партiї потрапляють у певну залежнiсть. Але вони йдуть на це. Йдуть, бо для партiйної дiяль­ностi — на пiдтримку пер­винних органiзацiй, на зарплати депутатам, агi­тацiю i т. д. — потрiбнi грошi. Великi грошi.

Прiзвища спонсорiв ретельно приховують, пар­тiйнi лiдери дуже нiяко­вiють, коли треба пояснити: на якi кошти iснує партiя? Та рано чи пiзно це питання: “Хто фiнан­сує?” — постає. Мало постати воно i перед “Свободою”. I партiя начебто розв’язала цю дилему — її лiдери озвучили прiзвище.

Цiкаво, що всi прийняли слова Тягнибока i Кошулинського на вiру. Ми, журналiсти “Експресу”, працюємо лише з пере­вiреними фактами. Тому, коли почули прiзвище людини, яка вже потрапляла у поле нашої уваги як один з можливих фiгу­рантiв корупцiйних схем, — щиро здивувалися. I вирiшили перевiрити все ретельнiше. Наше розслiдування пiдтвердило: i Тягнибок, i Кошулинський кажуть неправду про походження грошей, які надходять у партійну касу.

Наше розслiдування пiдтвердило: i Тягнибок, i Кошулинський кажуть неправду про походженя грошей, які надходять у партійну касу.

I ось — факти.

Для початку ми зателефонували самому Гутниковi. Вiн — депутат мiсь­кої ради. “Свобода” ствер­джує повсякчас: її члени завжди готовi звi­ту­вати перед людьми. Щоб перевірити це твердження, ми попросили пана Гутника надати декларацiю про його доходи.

“Головний спонcор” чи головна булька партії?

Перша реакцiя була доволi доброзичливою. Ось як вiн вiдреагував на прохання журналiста:

— Я вже десятки рокiв займаюся бiзнесом. Я — голова спостережної ра­ди акцiонерного товариства. I ще десяткiв рiзних фiрм, де є засновником i директором.

Але нам мало слiв. Потрiбнi документи. Тож знову попросили депутата надати декларацiю про доходи. Пан Гутник запропонував: “А ви звер­нiться у подат­кову, нехай вам надасть”.

Звiсно, це була лише наївна спроба виграти час, адже реакцiя податкової була передбачуваною. Все ж ми терпляче звернулися туди, де нам начебто мали б розпо­вiсти про доходи “спонсора “свободiвцiв”. По­дат­кова, певна рiч, вiдмо­вила. Послалася на закон України про захист персональних даних.

Телефонуємо пановi Гутнику ще раз. Пояснюємо ситуацiю. Цього разу реакцiя спiврозмовника нервова. Вiн починає грубiянити. Надати декларацiю про доходи на­вiдрiз вiдмовляється.

Погодьтесь, доволi див­на поведiнка члена пар­тiї, яка декларує, що вiдкрита перед людьми. Тим бiльше, її “головного спонсора”.

Неадекватна поведiнка народного депутата на стандартне прохання — перша з ознак, що така людина приховує щось важливе. Це i дало нам пiдставу ретельнiше по­цiкавитись життям та дiяльнiстю депутата.

I тут нас чекали справ­жнi вiдкриття.

Отож, встановити, до яких пiдприємств має стосунок депутат, виявилось доволi просто. На офiцiйному депутатському сайтi у бiографiчних даних насправдi таких пiдприємств лише три.

Пан Гутник особисто зазначає, що вiн голова спостережної ради “ЗАТ “КВВС”, а також засновник пiдприємства, як зазначено, “Голукрiнвест” та ЛТ “Промисловий дiм”.

Iншими словами, дивi­денди та можлива зарплата, отримуванi на цих пiдприємствах, є i мали б бути у цiєї людини єдиним легальним джерелом спон­сорських внескiв для пар­тiї. I це зрозумiло: хочеш пiдтри­мувати пар­тiю, то маєш спершу якiсь грошi заробити.

Наше ознайомлення з бiзнесом депутата починаємо з компанiї, яка, судячи iз назви, була заснована з участю голандського капiталу, працює у сферi деревообробки i мала б бути доволi успiш­ною, — “Голукрінвест”.

Перше, що дивує: за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрi, пiд­при­ємства… немає. Сусiди кажуть, що фiрма звiдси ви­їхала давно. Куди? Напрямок не вiдомий. Фiр­ма не залишила реквiз­итiв. Просто одного дня загадково щезла. Мов i не було.

В iнтернетi знаходимо повiдомлення про те, що виробництво фiрми мiс­титься у селi Млинiвцi Тернопiльської областi, неподалiк райцентру Збо­рiв. Вирушаємо за вказаною адресою.

— О-он туди їдьте, — показують нам рукою на закинутi примiщення на краю села. — Колись там був колгосп, все розпродали, то, може, там i є фiрма того Гутника, яку шукаєте.

Лiворуч дошка. Колись тут вивiшували “ударникiв комунiстичної пра­цi”. Дов­кола — гниль та iржа. Двоповерхiвка iз забитими наглухо вiкнами на першому поверсi. На обдертих стiнах цiєї закинутої будови таки знаходимо табличку iз написом — ЛТ “Промисловий дiм”.

Дарма шукати i вхiд: ручки у дверях фiрми з такою назвою — немає. Залишилися тiльки дiри, напханi ганчiр’ям.

— Якщо хочете купити, то я наберу власника, —пiдходить чоловiк у старенькому светрi.

— Гутника? — питаю.

Ніяковіє.

— Та що ви його слухаєте, — пiдходить iнший чоловiк. — Звiдси все, що було всерединi, вивезли ще рокiв чотири тому. Тож бачите: все обсипається. За що грошi давати, за колгоспну цеглу?

Виявляється, що гучною назвою — ЛТ “Промисловий дiм”, колись тут прикривався звичай­нiсiнький цех з вироб­ниц­тва паркету. Начебто тут колись була й інша фірма — “Голукрінвест”.

Звiдки брали деревину i куди продавали цей паркет, мiсцевi не знають. Кажуть, платили на пiд­приємствi так собi.

Людей мiсцевих там працювало мало, бiльше привозили автобусом “чужих”. Чому чужих, якщо у селi своєї дешевої сили вдосталь — не вiдомо. Припускають, що паркет виробляли з краденого лісу.

Але виробництво паркету — то було давно. Вже рокiв чотири, а то й бiльше тут собаки приблуднi живуть i ворони гнiздяться.

Отож факти — рiч вперта: фiрми “успiшного бiз­несмена, спонсора “Свободи” — заросли бур’яном, погнили i поiр­жавiли.

Чи можна на цих руїнах заробляти кошти на утримання такої великої пар­тiї, як “Свобода”, — питання риторичне.

Iдемо далi.

Знову терпляче телефонуємо пановi Гутнику. Просимо докладнiше роз­повiсти про вказане у бiо­графiї як засноване ним ЛТ “Промисловий дiм”. Депутат раптом демонструє невисокi характерис­тики своєї пам’ятi: “Я не пригадую, щоб я там був спiвзасновником. Де офiс, хто директор — не знаю”.

Отакої. Чому депутат так категорично вiдхре­щу­єть­ся вiд фiрми, яку сам створив, власноруч зазначив це в бiографiї та котра, як твер­дять лiдери “Свободи”, фiнансує партiю?

Вiдповiдь знаходимо доволi швидко. Вона — у рiшеннi господарського суду вiд 18 травня 2012 року.

“Унiверсал банк” через суд пробує повернути кредитнi кошти — позичальники взяли багатомiль­йонний кредит, але повертати його, як випливає iз рiшення суду, нiхто i не думав. Суд позов банку задовольнив.

Тож депутат, судячи з усього, лише iмiтує забудь­куватiсть. Що бiльше, свi­домо заплутує слiди, бо навiть назву пiдприємства зазначив у своїй депутатськiй бiографiї так, щоб знайти її було не­мож­ливо: “ЛТ Промисловий дiм”. Але ми знайшли. Правильна назва — ТзОВ “Львiвський торгово-промисловий дiм”.

Отож, двi фiрми “ус­пiш­ного бiзнесмена” i “головного спонсора” партiї “Свобода” виявилися мильними бульбашками.

Такими собi привидами, що живуть лише на паперi та ще, можливо, в уявi партiйних керівників. Що ж, шукаємо “грошi “Свободи” далi.

Отож, третє пiдприєм­ство “партiйного спонсора Гутника”, яке також фiгурує в офiцiйнiй бiо­гра­фiї депутата, — ЗАТ “КВВС”. ЗАТ “КВВС” — оператор великого аквапарку.

У пресi пан Гутник часто фiгує як власник цього комплексу. Та це не так. За офiцiйними документами, “головний спонсор” “Свободи” тут лише голова спостережної ра­ди, тобто найманий працiв­ник.

У числi засновникiв ком­панiї — два пiдприємцi. Прiзвища “Гутник” серед акцiонерiв ЗАТ “КВВС” — немає. Це пiдтверджує спецiальний звiт про володiння посадовими особами емiтента акцiями.

А ось до пана Гутника як до посадової особи запитань виникає чимало.

По-перше, пiдпри­єм­ство має величезнi збитки. За останнi роки їх — на десятки мiльйонiв. По-друге, аудитори фiрми офiцiйно зазначають, що це акцiонер­не пiдпри­ємство, згiдно iз законом, уже давно мало бути лiк­вiдоване, оскiльки його чистi активи значно ниж­чi за його капiтал. Що це означає? А те, що пiд­приємство насправдi банкрут.

I третє, мабуть, най­цiкавiше у “фiрмi пар­тiйного “бос-спонсора”. Пiдприємство свого часу взяло два кредити у двох банках на суму понад 95 мiльйонiв гривень. I не повертає. А пан Гутник, який вiдповiдає за нагляд над дiяльностю виконавчих органiв товариства, чомусь усiх цих порушень закону не бачить. Чому не помiчає явних порушень? Бо, як виглядає, нiчого там не вирiшує, вiн на цiй посадi — лише весiльний генерал. До речi, в офi­цiйнiй звiтностi аудитор пiдприємства зазначає, що у звiтному роцi пан Гутник “винагороди не отримував”.

Все це дивує, чи не так?

Усi пiдприємства, до яких мав стосунок депутат, — недiючi або глибоко збитковi. Мають величезнi заборгованостi перед банками, а отже, влас­ники депозитiв, серед яких, мабуть, чимало й виборцiв “Свободи”, ризикують нiколи не отримати свої вклади з вини у тому числi й пана Гутника, “спонсора партiї”.

Але найцiкавiше iнше — жодне пiдприємство, причетнiсть до яких зазначив депутат у своїх офiцiйних бiографiчних даних, не мо­же бути джерелом його доходiв. Хiба що мета дiяль­ностi “успiш­ного бiзнес­мена” — взяти в банку кредит i не вiддати.

Але такi речi називаються не пiдприємниць­кою дiяльнiстю, а — пограбуванням банку. I як­що припустити, що саме такi кошти становлять “спонсорськi внески” для партiї “Свобода”, то тодi може скластися враження, що партiя просто да­хує зло­дiїв, якi вибудовують свiй бiзнес на непо­вер­неннi кредитiв банкам.

Втiм, ми готовi дати пановi Гутнику та його однопартiйцям можливiсть пояснити, де помилка у цьому логiчному ряду мiр­кувань. Для цього треба зовсiм мало — оприлюднити декларацiї про доходи за останнi три роки озвученого публiчно лiдерами “Свободи” “головного спонсора” партiї, який займається депутською дiяльнiстю.

Бо поки що складається враження, що єдиний бiз­нес депутата — це можливостi, що їх дає йому депутатський мандат, та безвiд­повiдальне ставлення “Свободи” до грошей, якi вона отримує на фiнасування своєї дiяльностi.

А можливо, все по-iн­шому. I пан Гутник таки забезпечує “Свободi” “спон­сорство”, але не прозоро, як личить членовi партiї, що голосно говорить про любов до нацiї, а у виглядi “чорного налу”, готiвки. Якщо це так, то яке походження цiєї готiвки? Контрабанда? Контрафакт?

А якщо “спонсор Гутник” — лише виплiд уяви панiв Тягнибока та Кошулинського, то питання залишається вiдкритим i надалi: хто ж фiнансує “Cвободу” насправдi й чому вiн її фiнансує?

Яке походження кош­тiв, за якi, до прикладу, придбано наддорогий автомобiль премiум-класу, яким їз­дить лiдер партiї Олег Тягнибок? Відповідь на це запитання нам відома, але про це — трохи згодом.

…До сьогоднi керiвники “Свободи” наївно намагалися створити враження того, що партiю фi­нансують її члени. Аби все було “прозоро”, оприлюднили й прiзвище “спон­сора Гутника”.

Ми уже знаємо, що це не так. Знаємо, що розповiдi про “головного спонсора” — мiф.

Чи “простежується” у спонсорствi партiї олiгарх Коломойський? “Свободу” дуже дратує, коли хтось натякає на це можливе джерело фiнансування партiї, адже ставлення багатьох членiв “Свободи” до євреїв — специфiчне. Втiм, це, мож­ливо, мало про що свiд­чить, але саме Iгор Коломойський був одним з перших, хто несподiвано виступив на захист “Свободи” пiсля того, як стало зрозумiлим, що вона вперше буде представлена у парламенті. I коли у свiтi почав здiйматись лемент з цього приводу, саме пан Коломойський зробив дуже цi­каву заяву, мовляв, боятися “Свободи” немає сенсу, бо все — пiд контролем. Таку заяву мiг зробити лише чоловiк, який розумiє, що має у своїх руках серйознi важелi впливу на партiю — наприк­лад, її бюджети, її грошi.

А якщо все це не так, пане Тягнибок, то оприлюднiть, будь ласка, декларацiю про доходи за останнi три роки свого “головного спонсора” й однопартiйця депутата Гутника.

Далi буде

Свiтлана Мартинець, Iгор Починок, expres.ua

До речі

У процесі підготовки матеріалу ми знайшли ще один цікавий факт. На партійному сайті у 2009 році в біографії Гутника зазначено, що він закінчив економічний факультет університету. Однак у біографії 2010 року в графі “Освіта” вже фігурує Луцький інститут розвит­ку людини. Цікаво, про що це могло б свідчити?