Ківалов залишається …з Порошенком
июня 4, 2014
На минулому тижні вітчизняні ЗМІ повідомили сенсаційну світську новину – про перефарбування нардепа від партії регіонів Ківалова. На засіданні Верховної ради 29-го травня він з’явився із пофарбованим волоссям.
Повідомляючи про зовнішню зміну одіозного політика, парламентські журналісти, напевно, самі того не усвідомлюючи, насправді поінформували суспільство про сутнісне «перефарбування» Ківалова.
За наявною інформацією, цей апологет режиму Януковича уже «полагодив питання» з Порошенком і продовжить «куруватиме» судову владу уже в команді нового президента.
На те, що це може бути цілком реальним, вказує ряд обставин.
По-перше, давні та тісні особисті зв’язки. Достатньо сказати, що ще десять років тому Ківалов організовував Порошенку захист кандидатської дисертації в Одеській юракадемії.
При чому організував у своєму стилі – з порушенням встановленого порядку захисту.
Судячи з усього, ці порушення були досить серйозними, оскільки за повідомленням ЗМІ тоді, у 2005 році, до Ківалова як ректора Одеської юракадемії були застосовані відповідні стягнення за фальсифікацію дисертації Порошенка.
По-друге, публічна оцінка Ківаловим факту обрання Порошенка президентом, з наголошенням того, що Ківалов й сам начебто приклався до його перемоги та нагадуванням того, що п’ятий президент захищав дисертацію в Одеській юракадемії.
Хоча з огляду на вказані обставини такого захисту краще б не нагадував про нього і не дискредитував нового президента.
Ківаловський позитивний відгук на обрання Порошенка президентом можна розцінити як своєрідний сигнал політикуму: я – в команді, до того ж мені зобов’язані захистом дисертації.
Ківалов любить посилати такі сигнали про «наближення до престолу»: колись він це робив стосовно Кучми, Путіна, Януковича і навіть Ющенка. Тепер – черга Порошенка.
По-третє, останні події, які відбуваються у судовій сфері та навколо неї, свідчать про те, що на відміну від його соратників по вибудовуванню диктатури ВФЯ, Ківалову вже нічого не загрожує – ні юридична, ні політична відповідальність.
Після падіння режиму Януковича могло здатися, що Ківалов потерпів фіаско у судовій сфері. З урахуванням його «заслуг» перед Януковичем у судовій сфері стало питання про позбавлення його посади голови парламентського комітету з питань правосуддя.
При цьому наголошувалось, що без цього кроку жодних позитивних змін, жодного оновлення судової влади не відбудеться. Але сьогодні це питання якось відпало.
Очевидно, що не саме по собі, а в результаті певних підкилимних домовленостей з діючою владою.
У лютому-березні ЗМІ багато писали не лише про сепаратистські настрої, але й дії Ківалова. Здавалося, вони стануть предметом оцінки вітчизняної прокуратури.
Але відбувається дивовижне: не Ківалов іде в прокуратуру, а прокуратура «йде» до Ківалова – сам в.о. генпрокурора Махніцький у квітні їде спеціально до Одеси, щоб отримати з рук Ківалова почесний знак Одеської юракадемії.
Це у той час, коли у Генпрокурора тьма важливих державних справ, коли представники одеської «Свободи» вимагають правового реагування на діяльність Ківалова.
Нове життя одіозного політика
Сьогодні не озброєним оком видно, що Ківалов не лише політично «вижив», але й «ожив». У зв’язці з представниками нової влади він почав активно діяти на давно опанованому ним поприщі – у судовій сфері.
Так, прийнятим законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» Ківалова було позбавлено членства у Вищій раді юстиції, де він пробув, вдумайтесь (!!!) 16 років.
Більше того, вперше обрання членів Вищої ради юстиції та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від представників навчальних та наукових юридичних закладів відбулося не по його сценарію.
Організований ним в Одесі з’їзд таких представників був визнаний судом незаконним, а нових членів ВРЮ та ВККСУ обрав з’їзд, який, як і має бути, організувало Міносвіти.
Обрані на цьому з’їзді члени ВРЮ – Бойко, декан юрфаку Львівського національного університету, Капліна – завкафедри Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, Фазикош – суддя апеляційного суду Закарпатської області навіть склали присягу.
Однак не пройшло й кількох тижнів, як новим членам ВРЮ було «включено» червоне світло.
Окружний адміністративний суд Києва – голова – Вовк, який у свій час працював помічником Ківалова, скасував рішення з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ про призначення вказаних трьох членів ВРЮ.
Суд постановив, що Міносвіти не мало повноважень проводити даний з’їзд. Таким чином суд «розчистив» можливість для скликання та проведення з’їзду Радою представників юридичних вищих навчальних закладів та установ, яка у 2003 була утворена як приватна організація Ківалова, а з 2009 стала громадською організацією.
Цікаво, далі стане зрозуміло – чому саме суд розглядав цю справу за позовом народного депутата Стаднійчука, якого в парламенті вважають близьким до Жванії. Ні для кого не є секретом, що останній, у свою чергу, є давнім соратником Порошенка.
Разом з членами ВРЮ, призначених науковцями, у підвішеному стані також опинились «трійка» нових членів ВРЮ, призначених виконуючим обов’язки президента Турчиновим.
Його указом від 11 квітня членами ВРЮ були призначені народний депутат Власенко та двоє суддів Бондар і Мазур. Вони також склали присягу і набули повноважень, але не факт, що їм дадуть можливість працювати у ВРЮ.
Річ у тім, що до Конституційного суду внесено конституційне подання 45 народних депутатів, в якому міститься прохання офіційно протлумачити повноваження виконуючого обов’язки президента в контексті можливості призначення ним членів ВРЮ.
Як випливає з тексту цього подання, копію якого вдалось здобути в анналах парламенту, його автори вважають, що це має робити не нинішній в.о. президента, а майбутній президент.
Серед підписантів цього подання значаться Ківалов, Жванія та згаданий вище Стаднійчук, який до того ж визначений уповноваженим для участі у конституційному провадження.
Викладене, якщо врахувати ще й подібну ситуацію з призначенням членів ВРЮ з’їздом адвокатів, свідчить про неабияку політично-особисту боротьбу за ВРЮ, у якій чітко простежується інтерес Ківалова та Жванії.
Фактично – це боротьба за судову владу, контроль над якою, як свідчить досвід диктатора Януковича, дозволяє не лише розширити президентські повноваження, а вирішувати будь-які політичні, бізнесові та приватні завдання. Та й уникати будь-якої відповідальності за свої діяння.
Удар по Україні
Зрозуміло, що ця боротьба ведеться «під інтерес» Порошенка, яку могли йому обґрунтувати необхідністю «вибити» із ВРЮ «людей Турчинова-Тимошенко» і завести туди «своїх людей».
Приблизно так і обґрунтовується саме конституційне подання, у якому зазначено, що через призначення членів ВРЮ виконуючим обов’язки президента, тобто, Турчиновим, «майбутній президент України буде позбавлений можливості реалізації свого конституційного повноваження щодо членів Вищої ради юстиції».
Вказівка на «інтерес майбутнього президента» зовсім не означає, що у такому поданні немає особистого інтересу підписантів подання, зокрема інтересу Ківалова та колишнього його господаря – Януковича.
І цей інтерес може бути превалюючим, оскільки, крім політико-особистої боротьби за судову владу, вказане конституційне подання ставить під сумнів правову основу функціонування нинішньої влади України.
Річ у тім, що автори цього подання поставили під сумнів конституційність:
1) усунення Януковича з посади президента;
2) покладення виконання обов’язків президента на голову Верховної Ради Турчинова;
3) призначення позачергових президентських виборів, а отже й обрання новим президентом Порошенка.
Якщо постановка таких питань з боку Ківалова є логічною і зрозумілою, то з боку представників нинішньої влади, у тому числі політичних соратників Порошенка, – вона просто вражає.
Судіть самі.
У зверненні до Конституційного суду цитуються положення статті 108 Конституції, де визначено підстави дострокового припинення повноважень президента, і констатується той факт, що Верховна Рада постановою від 22 лютого 2014. №757-VII лише встановила той факт, що президент Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки.
А далі робиться висновок, що «при цьому посилання на жодну з вказаних підстав дострокового припинення повноважень президента України наведено не було».
Цей висновок означає, що усі ті, хто підписав вказане конституційне подання, вважають дострокове припинення повноважень президента Януковича неконституційним.
Тобто, за їх логікою, з точки зору Конституції, Януковича відсторонили від влади у неконституційний спосіб і на сьогодні він є легітимним президентом України.
Далі. Аргументуючи свою позицію, автори конституційного подання зазначають: «Також цією постановою Верховна Рада призначила дату проведення позачергових виборів президента України на 25 травня 2014».
У контексті вище викладеного це твердження ставить під сумнів конституційність проведення позачергових президентських виборів, а отже – й легітимність обрання Порошенка президентом.
Адже, якщо повноваження Януковича припинено з непередбачених Конституцією підстав, то немає й конституційних підстав для проведення позачергових виборів та обрання нового президента.
У конституційному поданні також ставиться під сумнів покладення виконання обов’язків президента на голову Верховної Ради Турчинова, що фактично підриває основу під усією системою діючої державної влади.
У ньому зазначається, що обґрунтовуючи свої дії самоусуненням Януковича, Верховна Рада прийняла постанову від 23 лютого 2014 р. №764-VII щодо покладення на Турчинова виконання обов’язків президента згідно статті 112 Конституції.
А далі вказується на те, що на голову Верховної Ради було покладено виконання обов’язків президента «з підстав, відмінних від тих, що визначені в статті 108 Конституції України».
Ще раз слід підкреслити, що підпис Ківалова під конституційним поданням ТАКОГО змісту не дивує. Однак виникає питання, як ТАКЕ могли підписати і направити до Конституційного суду соратник нового президента Жванія, представники УДАРу Продан, Розенко, Каплін та інші?
Хіба вони не розуміють правових, політичних, соціальних наслідків порушення цих питань для України в нинішніх умовах – коли фактично йде дві війни: війна із зовнішнім агресором та війна внутрішня – з диктатурою Януковича, яка лише похитнулася, але не знищена?
Все залишиться незмінним?
Що стосується Ківалова, то вказані півзаходи його не влаштовують – він прагне повного повернення тієї ситуації, яка була при Януковичу, коли він мав велику вагу та вплив на судову систему.
Тому він разом із своїми побратимами з партії регіонів – Олійником, Чечетовим, Шпеновим, Добкіним та іншими та з Комуністичної партії – Симоненком, Мартинюком тощо звертається до Конституційного суду з поданням про визнання таким, що не відповідає Конституції, закону «Про відновлення довіри до судової влади в України».
А це означає, що у разі задоволення Конституційним судом цього подання, ніякого оновлення судової влади, а отже – й усієї влади в Україні не буде.
Адже скасування вказаного закону потягне за собою відновлення попереднього складу ВРЮ, у тому числі й Ківалова, Портнова та інших, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які вірно служили недавньому вітчизняному диктатору.
Це також поставить хрест на зміні керівництва судової влади (голів судів) та відродження суддівського самоврядування.
Тобто, про люстрацію суддівського корпусу, про яку так багато і довго говорили, можна буде забути – вона вмре, не народившись.
Натомість буде жити справа Ківалова. Тепер – уже з президентом Порошенком.
Не хотілося б у це вірити, але факти – як кажуть, річ вперта. І вони, на жаль, з великою ймовірністю вказують саме на такий розвиток ситуації. Уже перші кадрові рішення нового президента їх спростують або підтвердять. Чекати залишилось недовго.
Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства
