Чотири диктаторські закони Петра Порошенка
ноября 12, 2014
Однією з визначальних ознак, що виражають суть держави України як правової, є те, що будь-який закон має відповідати конституційним положенням в їх системному зв’язку. Такий концептуальний підхід є особливо необхідним, якщо дії законодавця стосуються прав людини і громадянина, оскільки держава (всі її владні інститути) відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов’язком (частина друга статті 3 Конституції України).
Інститути державної і самоврядної влади, що виконують функції регулювання різних аспектів суспільного життя, вчиняють компетенційні дії, постановляють нормативно-правові акти чи акти індивідуальної дії або вдаються до бездіяльності, тобто не виконують (саботують) покладені на них правомочні зобов’язання. Вказана діяльність будь-якого органу влади, посадових і службових осіб стосується прав і обов’язків людини і громадянина, які можуть вважати, що суб’єкти владних повноважень внаслідок своїх рішень, дій чи бездіяльності порушують чи не забезпечують реалізацію їх прав або встановлюють непередбачені для них законом обов’язки. Саме тому демократично розвинуті суспільства тих країн, в яких проголошено побудову правової держави, встановлюють конституційні та законодавчі гарантії й утворюють різноманітні механізми захисту прав людини.
Конституцією України встановлено:
— ч. 2 ст. 8, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;
— ч. 2 ст. 22, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані;
— ч. 3 ст. 22, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
12-14 серпня 2014 року Президентом України Петром Порошенком були підписані ряд взаємопов’язаних законів які комплексно обмежують та позбавляють громадян їх прав та свобод, порушують Конституцію України та норми і принципи міжнародного права:
1. Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції» № 1631-VII від 12 серпня 2014 року (далі також – Закон 1631-VII), яким передбачено делегування функцій судів органам прокуратури та тримання під вартою на строк до 30 діб;
2. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години» № 1630-VII від 12 серпня 2014 року (далі також – Закон 1630-VII), яким передбачено затримання на строк понад 72 години до 30 діб та превентивного затримання, інститут який не існує в чинному українському законодавстві і який суперечить засадам українського судочинства;
3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо створення військових прокуратур» № 1642-VII від 14 серпня 2014 року (далі також – Закон 1642-VII), яким відновили військову прокуратуру, яка фактично відповідно до покладених на неї функцій згідно до положень Законів1630-VII та1631-VII стає «головним порушником» конституційних прав і свобод громадян;
4. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про міліцію» щодо умов застосування сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у районі проведення антитерористичної операції» № 1633-VII від 12 серпня 2014 року (далі також – Закон 1633-VII), за яким міліція приймаючи участь в АТО стає разом з СБУ відповідно до Інструкції «про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції» затвердженої спільним наказом СБУ, МВД і ГПУ № 872/88/537 від 26.08.2014 року стає виконавцем порушень конституційних прав і свобод громадян.
Враховуючи, що дія законів пов’язаних між собою є єдиним комплексом заходів по обмеженню та позбавленню громадян їх прав та свобод, виникає необхідність комплексного аналізу зазначених порушень.
Права, свободи та обов’язки людини і громадянина містяться в ст.ст. 21-68 Конституції України. Відповідно п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі N 1-7/99 від 9 лютого 1999 року N 1рп/99 у розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», в якому закріплені конституційні права, свободи і обов’язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України.
Відповідно до ч.1 ст. 64 Конституції України, Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Такі випадки визначені в ч. 2 ст. 64 Конституції України, В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
1. Конституція України передбачає дві виключні умови за яких можливо обмеження прав і свобод громадян воєнний або надзвичайний стан і не містить, як такої умови для обмеження прав і свобод антитерористичної операції, а отже припис ст. 615 КПК України та ст.ст. 14, 15.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» на проведення антитерористичної операції, як умову для обмеження прав і свобод громадян є порушенням ст. 64 Конституції України.
2. Приписом ст. 615 КПК України та ст.ст. 14, 15.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб, Конституція передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися «окремі» обмеження прав і свобод не можуть бути обмежені права і свободи передбачені зокрема ст. 29 Конституції України. Ч. 3 ст. 29 Конституції України визначено, що: «У разі нагальної необхідн
